Як свідчить повсякденна практика, ствердження нинішньої влади, що йшла до своєї мети під прапорами демократії, ще не означає встановлення в нас демократії. Адже в демократичному суспільстві Закон — це головне, неприпустимі обмеження прав і свобод особи. За таку демократію українці й голосували на Майдані.

Харківська зооветеринарна академія, яка нещодавно відзначила 150-річчя з дня свого заснування, добре відома в усьому світі. У різних куточках планети випускників академії цінують як першокласних фахівців, її професорсько-викладацький склад вніс вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки. Престиж академії незаперечний і сьогодні. Попри всі проблеми, з якими зіштовхується українське сільське господарство, у цьому заслуга колективу вузу, що до недавніх пір очолював ректор Валерій Олексійович Головко. Саме очолював: заяву «неугодного» ректора про звільнення було підписано 29 вересня 2005 року.

До організованої проти нього кампанії Валерій Олексійович ставився спокійно доти, поки не почав страждати імідж улюбленого вузу. І це зрозуміло. Адже він — його випускник, а потім — керівник. За часів його ректорства при академії організували науково-учбово-виробничий консорціум «Європейський». Тут створили центр практичної підготовки студентів, інститут післядипломної освіти й опорні пункти із заочної освіти технологів в основних сільгоспколеджах України, розширили набір студентів і прийом до аспірантури і магістратури. Останні п’ять років академія реалізовувала міжнародні програми, укладала престижні контракти і вигравала гранти. У вузі створено бройлерник, кормоцех і зооцех з міні-зоопарком рідкісних тварин України, закуплено поголів’я худоби і птахів, відремонтовані корпуси академії і студентські гуртожитки. Дуже важливо і те, що за час ректорства Валерія Олексійовича ушестеро збільшився обсяг коштів, що академія заробляє самостійно, а в рейтингу Департаменту кадрової політики й освіти Міністерства аграрної політики з передостаннього, 19-го місця, академія піднялася на 10-те...

Але тут прийшла в Харків нова влада. Спочатку «демократи» намагалися видворити ректора Національного університету ім. В. Каразіна, але за нього горою став багатотисячний колектив. Потім спробували знайти підтримку харків’ян у тому, що ректори декількох престижних вузів у бурхливі революційні часи також були не того кольору. Не пройшло.

Валерій Олексійович воювати за місце під сонцем не хоче. Він показав, що людина, котра всього за п’ять років роботи встигла зробити стільки, скільки інші не встигають за все своє життя, — вище за цю суєту.

Харків.