Для того, щоб потрапити в Овідіопольський район, з Одеси виїжджати немає потреби. Річ у тім, що третя частина населення обласного центру проживає де-юре в Овідіопольському районі. Парадокс?

— Не парадокс, а наш головний біль, — каже голова районної ради Михайло Моісеєнко. —Річ у тім, що кордон між районом і Одесою був визначений ще 1937 року і відтоді не змінювався. Місто розвивалося, у ньому мешкає вже понад мільйон людей, триста тисяч з яких юридично є не одеситами, а жителями нашого району. Колись на цю нісенітницю не звертали уваги, а сьогодні після розпаювання земель вона перетворилася на найгострішу проблему. Новоміське кладовище Одеси, приміром, розташоване на орних землях. Його необхідно розширювати, воно переповнене, а розширюватися немає можливості. І таких земельних «мін» закладено сьогодні дуже багато.

Михайло Семенович запропонував журналістам «Голосу України» самим вибрати маршрут поїздки у районі. «У будь-якому населеному пункті району гостям завжди раді, у нас чудові люди, які не розгубили духу в сьогоднішньому житті», — пояснив він свою пропозицію.

Ми і вибрали — селище Петродолинське, агрофірма «Петродолинське».

Домашня гривня краще, ніж заїжджий карбованець

Нинішнього року селищу Петродолинське виповнюється двісті років. Про такий поважний вік тут ніщо не нагадує, а відмітною прикметою є кілька багатоповерхівок, красиві садиби і вулиця, на якій завершується будівництво кількох будинків.

— Будуємо для своїх працівників, — розповідає директор агрофірми Дмитро Матуляк. — Вартість будинку у середньому становить 150 тисяч гривень. 50 тисяч гривень господарство дарує своєму працівнику. Із 100 тисяч, що залишилися, ще 50 буде погашено, якщо власник будинку пропрацює 25 років. Протягом цього терміну він має погасити 50 тисяч гривень.

Більш ніж вигідний житловий кредит — про таку форму співробітництва з підприємством можна лише мріяти.

В агрофірмі, а спеціалізується вона на овочівництві, уже давно забули часи безгрошів’я, фінансовий обіг тут досяг такої цифри, що не всі промислові підприємства в Одесі можуть ним похвалитися.

Дмитро Матуляк зі своїх 45 років 8 керує господарством — пройшов з ним усі шляхи — від ліквідації радгоспу, розпаювання земель до створення агрофірми. Сьогодні вона об’єднала 205 пайовиків, середній земельний пай яких становить 2,4 гектара. Ще 1100 гектарів землі агрофірма орендує. На цих землях вирощують чудові врожаї томатів, капусти, огірків, кабачків, баклажанів.

Капусту з Петродолинського в Одеській області вважають найсоковитішою та найароматнішою, про огірки і помідори годі й казати. В якості квашеної капусточки ми переконалися в засолювальному цеху. Дівчата навперебій пригощали квашенинкою, хрумтливими огірочками, соковитими помідорчиками.

В агрофірмі з травня починає працювати завод з переробки овочів. Майже півтори тисячі осіб з Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей знаходять тут робочі місця на період переробки овочів на консерви.

— 80 відсотків продукції відправляємо в Донецьку, Харківську і Луганську області, — розповідав нам Дмитро Анатолійович на складі готової продукції. Там саме завантажували фуру з харківськими номерами. 15 мільйонів умовних банок закривають у господарстві за сезон. Планується вдвічі збільшити потужності заводу — виробнича площа є, заощаджують кошти на закупівлю нової лінії із закривання банок. Щодня з восьми автомобілів в обласному центрі продають свіжі овочі, щоденний виторг з машини — 1,5 тисячі гривень.

Дмитрові Матуляку вдалося зробити в селищі те, про що мріяли кілька поколінь петродолинців — він завершив повну газифікацію села. Канули у вічність грубки, вугілля і дрова, холод у будинках і школі. Газ дав можливість знизити і собівартість виробленої продукції.

Звичайно, під час зустрічей з жителями селища говорили і про «Голос України». Що ми почули від селян? На їхню думку, газета мало пише про передовий досвід. Вони кажуть, що мало прочитати про те, який чудовий керівник стоїть на чолі трудового колективу. А як він працює? Як будує взаємини з людьми?

У Петродолинському вважають, що всеукраїнська газета «Голос України» має більше розповідати про маленькі села у різних регіонах країни, тобто стати енциклопедією сільської глибинки.

«Побільше публікуйте листів і народного гумору, друкуйте кросворди, розповідайте про політичні партії», — просили нас петродолинці.

До речі, про політичні партії. Запитали ми у селян, за кого вони голосуватимуть у березні? Більшість відповіли, що свої голоси віддадуть блоку Володимира Литвина.

Голова Овідіопольської районної ради Михайло Моісеєнко — керівник районної організації Народної партії. За його словами, останнім часом авторитет партії в районі енергійно зростає. Селяни вірять Литвину і його партії. До речі, Дмитро Матуляк, керівник агрофірми «Петродолинське», у першій п’ятірці списку блоку Литвина на виборах до районної ради.

Ціни вину не знає той, хто п’є його як воду

Побувати в Овідіопольському районі і не відвідати Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені Василя Таїрова», який відзначив нинішнього року своє 100-річчя, все одно, що, опинившись в Одесі, не постояти біля пам’ятника Дюку, не помилуватися Потьомкінськими сходами і не прогулятися Дерибасівською.

Директор ННЦ В’ячеслав Власов розповів, що очолюваний ним національний науковий центр —найстаріша в Україні наукова установа, яка працює в галузі виноградарства. Співробітниками інституту виведено понад 60 сортів столового і технічного винограду, з яких 19 занесено до Державного реєстру сортів рослин України. За останнє десятиліття розроблено технології виробництва 20 найменувань вин із сортів винограду селекції ННЦ, які за п’ять років одержали на міжнародних виставках і конкурсах понад 30 золотих і срібних медалей.

Блиск медалей, які завоювали українські вина, на жаль, тільки лицьова сторона медалі на ім’я «виноградарство». Є й інша — проблемна. Про неї і розповів В’ячеслав Всеволодович.

— За 20 років, — з болем зазначив він, — загальна площа під виноградниками в Україні зменшилася втричі, значно знизилася врожайність винограду. Парадокс — виноградарство стало збитковою галуззю, тоді як в усьому світі воно приносить лише прибуток. Сьогодні в Україні висаджують саджанці-іноземці, не адаптовані до нашого клімату. А тим часом кількість розплідників зменшилася з 66 до 15, а виробництво щеплених саджанців скоротилося з 33 мільйонів до 8 мільйонів (торік).

У ННЦ розроблено Концепцію розвитку виноградарства в Україні до 2020 року, — розповів В’ячеслав Власов. —І ми хотіли б попросити інформаційної допомоги «Голосу України» у тому, щоб достукатися до високих парламентських і урядових кабінетів з проханням допомогти в реалізації цієї концепції, спрямованої на порятунок цілої галузі сільського господарства.

Побувати в ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства» і не продегустувати чудову продукцію, яку тут створюють, — це, погодьтеся, було б неправильним. Скуштувавши лише по ковточку білого і червоного вина, вислухавши захопливі слова В’ячеслава Власова про Його величність вино, розумієш, як не помилявся поет, котрий заявив: «Ціни вину не знає той, хто п’є його як воду».

Продукцію таїровських виноробів справді не можна пити як воду — нею можна тільки насолоджуватися. Що, до речі, і робить королева Великої Британії Єлизавета, до двору якої доставляють продукцію виноробів Овідіопольського району.

Як спорт переміг наркоманію і пияцтво

Районний центр Овідіополь сьогодні добре знають в Європі — в місцевому палаці спорту проходять змагання європейських кубків з волейболу і гандболу, турніри з міні-футболу.

Спортивний комплекс імені Віктора Дукова розташовано за десять метрів від Шаболатської затоки. Такої спортивної споруди немає навіть у багатьох обласних центрах.

— Площа палацу спорту — 1800 квадратних метрів, а спортивний майданчик 42х22 метри дає змогу проводити змагання з волейболу, баскетболу, гандболу, міні-футболу, — розповідає директор спорткомплексу Валерій Аксенюк. — Сьогодні тут щодня займається 250 дітей із двох ДЮСШ. Є центр для реабілітації дітей-інвалідів. Працюють спортивні секції для дорослих. А жіноча гандбольна команда «Ніконія», яка виступає в першій лізі, і волейболісти «Овідія», що грають у вищій лізі, всі ігри проводять у палаці спорту.

Цю спортивну споруду будували за ініціативи голови Овідіопольської райдержадміністрації Віктора Дукова, спортсмена з великої літери. Він помер під час футбольного матчу на чемпіонаті світу серед ветеранів у Німеччині в 45-річному віці. На будівництво спорткомплексу не було витрачено жодної копійки бюджетних коштів — він зводився методом народного будівництва.

Сьогодні з районного бюджету на утримання спорткомплексу виділяють 240 тисяч гривень. Багато це чи мало? Скажемо для порівняння: таку саму суму виділяють на розвиток спорту в 10 районах області разом узятих.

Чи потрібен такий палац спорту в районному центрі? Відповідь на це запитання знають батьки, міліція і прокуратура. Після того, як рік тому на повну потужність почав працювати спорткомплекс, у райцентрі й у районі загалом різко знизився рівень наркоманії і пияцтва серед молоді, а місцеві бари, кафе і ресторани почали зазнавати збитків і закриватися. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Леонід БРОВЧЕНКО,

В’ячеслав ВОРОНКОВ.