На початок мітингу в центрі столиці зібралося, за різними даними, від 50 до 150 тисяч чоловік. На відміну від 22 листопада 2004-го цього дня першими на Майдан вийшли не кияни: 78 автобусів та 21 потяг ще зранку привезли учасників святкування з регіонів, а мешканці стольного града переважно підтягувалися сюди наприкінці робочого дня. Перед мітингом помаранчеві хвилі заштормило, і ми розгледіли на високо піднятих прапорах особливо
«колоритні» написи: «Так, Порошенко!» Крім цього мононапису, були і групові «Так»: «Порошенко, Третьяков, Мартиненко!» (чомусь із переліку випав Жванія), а кілька транспарантів поблизу закликали «захистити від інтриг» вищеназване панство скривджених.Ніхто не квапився приєднатися до товариства рятувальників колишніх членів президії НСНУ. Принаймні в нашому секторі переважала група підтримки Юлії Тимошенко: на світло-помаранчевих стягах тріпотіли трохи темніші за відтінком серця, що символізували палке почуття саме до лідерки БЮТ.
«Юля!», «Юля!» — вигукували довкола і піднімали таблички з «географією» любові: Херсонщина, Львівщина, Дніпропетровщина...Звісно, розбрат серед помаранчевої команди наклав свій відбиток на сьогоднішнє світовідчуття майданівців, але настрою, підтверджуємо, не зіпсував. Люди все ще вірять, що обрали проводирів, котрі не крастимуть і не брехатимуть, котрі чинитимуть по совісті і закону. Сьогодні більшість хотіла б, щоб помаранчева команда припинила боротьбу за портфелі та знову об’єдналася довкола ідей Майдану. Не дивно, що тема єдності була головною у виступах лідерів революції.
«Польовий командир» Юрій Луценко нагадав, що обрання Віктора Ющенка Президентом — це лише ключ до дверей, за якими свобода. «Ми відчинили ці двері, але як скористалися свободою? Розійшлися, сподіваючись, що Ющенко дасть нам автоматично і свободу, і демократію, і нормальне життя», — сказав він. На його думку, помаранчева команда забула, що отримала владу на п’ять років і що треба було «пахати» п’ять років, а не думати про свої меркантильні інтереси. Помаранчева команда зможе перемогти, якщо триматиметься разом, сказав Ю. Луценко під схвальні вигуки Майдану. Так само схвально були сприйняті слова ще одного «польового командира» —Тараса Стецьківа — про те, щоб помаранчева команда піднялася до рівня Майдану і створила коаліцію помаранчевих сил. А Микола Томенко, як справжній «ді-джей» революції, запропонував Майдану «допомогти Президентові і проголосувати за скасування меморандуму з Януковичем». Ідею було сприйнято на «ура».Далі з головної трибуни Майдану виступили лідери партій, що входили до помаранчевої коаліції: Віктор Пинзеник, Владислав Каськів, Володимир Стретович, Юрій Костенко, Олексій Івченко, Борис Тарасюк, Анатолій Кінах, Олександр Мороз...
Раптом народ довкола нас знову шаленіє: це на руках симпатики несуть до трибуни Юлію Тимошенко.
«Юлю — в прем’єри!», наче за командою, злагоджено скандують ті, що з серцями на прапорах. Їх намагається перекричати трохи екзотична на цьому святі група прихильників «Громади»: «Юлю, врятуй Пашу!» Але це прохання тоне в хорі «тимошенківців».Виступ лідера БЮТ, як завжди, запальний і образний, перегукувався, втім, із
«прем’єрською» темою її шанувальників і був, на наш погляд, продовженням відомої сповіді на «Інтері» після відставки уряду з докладним переказом кривд і образ. Запевняючи рефреном, що ніколи не боротиметься з Ющенком, бо підтримувала його на минулих виборах разом зі своєю командою, Юлія Володимирівна вміло переводила розмову на іншу посаду: «Тепер ми мусимо згуртуватися навколо обрання прем’єра, який уособлюватиме те, за що ми з вами боролися». Це завдання масам, очевидно, і має означати «щиру й незмінну підтримку Президента»?Віктор Ющенко вийшов на сцену з усією родиною. Мабуть, він уже слухав
«листопадові тези» свого екс-прем’єра і вловив їх підтекст, тому поцілунок між двома лідерами минулорічної «революції» був, швидше, подарунком Майдану, ніж справжнім виявом сердечності. «Разом! Єдині!» — вигукував ведучий свята, і собі приєднавшись до роздавання дарунків.«
Шановні друзі! Ну ще раз крикніть «Юля!», і я готовий виступати», — Президент терпляче перечікував «змагання двох імен». Далі він звернувся насамперед до тих, «у кого опустилися руки, у кого хилиться голова». Як глава держави він стверджує: «Ми ідемо правильним шляхом — шляхом свободи, справедливості для кожної людини... За дванадцять місяців цієї ходи я стверджую, що ми не схибили з дороги. Але те, що демократія, істина, свобода, права людини творяться не одним роком, це річ очевидна...»Далі Президент довго згадував про минулорічні події і героїзм Майдану, про очищення України і її новий імідж у світі. Говорив про потребу об’єднання в контексті майбутніх парламентських виборів, на яких усе-таки
«обиратимуть не прем’єр-міністра», а застовплять завойовану демократію. Мріяв про процвітаючу Україну... Попри правильні начебто речі, промова Віктора Ющенка була млявою і невиразною, наче бухгалтерський звіт на зборах акціонерів — з переліком найдрібніших деталей. Уже його дітям набридло бавитися на сцені, люди нетерпляче тупцяли замерзлими ногами, охляли соратники... Шкода, що Майдан не перековує своїх лідерів на Стефаників: щоб коротко, сильно і, бажано, не страшно.Людмила КОХАНЕЦЬ,
Сергій ЛАВРЕНЮК.
