12 травня поточного року в газеті «Голос України» разом з Миколою Фурсенком — сільським головою Фурсів Білоцерківського району Київської області ми опублікували статтю «Місцеві ради — головна ланка територіальної реформи». В ній було узагальнено більш ніж десятирічний успішний досвід Польщі з реформування адміністративно-територіального устрою країни, створення системи місцевого самоврядування і зроблені пропозиції щодо цього в Україні.

Громадське обговорення проекту нового адміністративно-територіального устрою України, підготовленого під керівництвом віце-прем’єра Романа Безсмертного, підтвердило обгрунтованість наших пропозицій стосовно того, що головною ланкою територіальної реформи повинні стати місцеві ради.

Про це говорить і досвід Французької Республіки з організації місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальними утвореннями Франції є 96 департаментів, створених ще Наполеоном і 36763 комуни. Особливо слід нагадати, що комуни є у кожному населеному пункті.

У невеличке село Монтіні (130 осель і 250 жителів), що розташоване на відстані 100 км на схід від Парижа, ми приїхали ввечері напередодні національного свята —Дня взяття Бастілії — і потрапили на організоване мерією святкове дійство — проходження в повній темноті (було вимкнуто освітлення вулиці і будинків) жителів і гостей села з паперовими ліхтариками (їх несли діти) через все село від старовинного замку до площі, де розміщена мерія, школа і костел. Потім був феєрверк, невеличкий фуршет і танцювальний вечір.

Наступного дня — покладання біля костелу квітів до пам’ятника загиблим у двох останніх війнах жителям села (19 прізвищ у Першу світову і 2 — у Другу). А після обіду біля мерії продовження народних гулянь.

Я поставив меру два запитання: як часто жителі села збираються разом і хто це організовує? Збираються жителі села разом на національні свята, в день закінчення школи, на свято села, референдуми (загальнодержавні і місцеві). На особливу увагу заслуговують «блошині ринки» (їх у Франції називають «день чистих горищ»), що за регіональним графіком проводяться раз на рік у кожному селі у неділю. На такому ринку жителі села виставляють непотрібні їм, як правило, старовинні речі. Крім того, сюди приїжджають торгівці старовиною, а також іншим товаром. Організуються атракціони та інші гуляння.

Практично все це робить мерія. Але відчувається і регулююча рука держави на різних рівнях її управління.

Село Монтіні різко відрізняється від більшості наших сіл і в економічному, і в соціальному плані. Із 130 садиб 25 належить дачникам із Парижа або сусідніх міст. Абсолютна більшість жителів села працюють не тут, а в містах. Добираються на власних авто або чотири кілометри на авто до станції, а потім електричкою до місця роботи. Типова садиба: зазвичай старовинні (150—200 років) кам’яні, з усіма зручностями будівлі; газон, кілька декоративних і фруктових дерев, багато квітів; невеликий (1—2 сотки) город (та й то не у всіх). У декого тільки птиця, на все село немає жодної корови, вівці, свині. Тваринництво сконцентровано у інших регіонах країни (Нормандії, Бретані і т. п.), але не в особистих господарствах населення, а у фермерських.

У селі тільки дві сімейні ферми, один селянин надає послуги односельчанам своїм трактором і знаряддям під час обробітку городів і транспортні послуги; зареєстровано кілька дипломованих няньок по догляду за дітьми і один підприємець з видавництва музичної літератури.

Ми відвідали фермерське господарство Юберта Гверіна, дід якого разом з батьком з 1932 року орендували у графа 115 га землі. Тепер господарює він, взявши в оренду ще 120 га (орендна плата 75 євро за 1 га) і найнявши одного механізатора. Ферма старовинна (кам’яна споруда біля 150 років) і знаходиться на відстані чотирьох км від села. У сім’ї три маленькі доньки. У структурі посівних площ (п’ятипільна сівозміна) зернові (озима пшениця, ячмінь і кукурудза) займають 60%, цукрові буряки — 20% і кольза (ріпак) — 20%. Урожайність озимої пшениці 70—80 ц/га, цукрових буряків — 600—650, ріпаку — 30 ц/га. Вирощування вказаних культур квотовано. Щоб не консервувати частину земель, фермер диверсифікує виробництво, вирощуючи ті культури, що не квотуються: 1,5 га півонії (оптові покупці приїздять з Парижа) і 25 га андіві — дворічний овоч.

У селі є водогін, газ балонний, опалення будинків — переважно соляркою і трохи дровами або скрапленим газом. Немає жодного магазину: їдуть у сусіднє містечко за чотири кілометри, де є спеціалізовані магазини і невеличкий базар (два дні на тиждень). Щоправда, з сусіднього села, де є пекарня, щоденно навідується лавка, в якій можна купити хлібні вироби, тістечка тощо.

У невеличкому двоповерховому будиночку розміщується мерія і початкова школа (20 учнів з двох класів в одній кімнаті, один вчитель). Біля мерії телефонна будка, звідки за допомогою картки можна зателефонувати до будь-якої країни світу.

Штат мерії та зарплата працівників залежить від чисельності жителів населеного пункту. Так, місячний оклад мера населеного пункту з чисельністю до 500 мешканців (тут мер зазвичай працює за сумісництвом) становить 615 євро; 500—900 чоловік — 1123 євро і т. д. У нашому випадку штат мерії — мер і секретар. Крім того, є 11 порадників (депутатів), які працюють на громадських засадах. Мером села Монтіні вже більш як 10 років обирають Франсуазу Мартіні — викладача біології одного з Паризьких університетів і дружину місцевого фермера.

Сільські комуни у Франції, як правило, невеликі, що не дає змоги їм ефективно виконувати свої функції для створення повноцінного життя у кожному селі. Тому десять років тому тут почали об’єднання комун: по 10—13 об’єднань на департамент. Наприклад, комуна села Монтіні входить в об’єднання з 32 комун. Мета їх створення — досягнення вищої ефективності надання послуг населенню за рахунок створення спільних організацій і підприємств. При цьому державні дотації і субсидії держава планує для об’єднання комун, а вже ті розподіляють по комунах. Так, доходи річного бюджету комуни села Монтіні на 2005 рік становлять 215 тис. євро, в т. ч. 52 тис. податки (нерухомість, земля, прибутковий податок), 31 тис. дотації і 132 тис. субвенції (інвестиції на проведення підземних електрокабелів, ремонт доріг, церкви тощо). Для виконання окремих функцій організуються спеціальні мікрооб’єднання. Наприклад, для одержання середньої освіти, медичного обслуговування.

І ось тут ми підійшли до головного: як ефективно використати французький і польський досвід при проведенні територіальної реформи на селі?

По-перше, реформа самоврядування в Україні вкрай потрібна і головною її метою повинно бути створення умов для повноцінного життя у кожному з сіл. По-друге, вибір форми самоврядування, прийняття рішень про укрупнення сільрад (як у Польщі) чи об’єднання їх для виконання певних функцій — освіти, охорони здоров’я, комунальних (як у Франції) має бути за самими мешканцями населених пунктів. І ці рішення виходитимуть насамперед з доцільності та ефективності певних заходів. По-третє, у кожному із сіл, як у Польщі і Франції, повинен бути вибраний його мешканцями керівник, наділений певними повноваженнями. Нагадаємо, що у Польщі одна сільська гміна в середньому об’єднує 9 сіл із населенням 10 тис. осіб. Але в кожному із них є виборний староста (солтис), який є членом Ради гміни і виконує певні делеговані йому управлінські функції в його селі. У Франції у кожному селі є комуна і мер, а в більших населених пунктах — муніципалітет.

Отож, можливо, перш ніж різати чи, точніше, зшивати по-живому, варто скористатися досвідом, який накопичила Європа, реформуючи місцеве самоврядування. Щоб зберегти неповторність кожного села, навіть найменшого, традиції, коріння нашого народу.

Віталій НЕЛЕП,

професор Київського

національного економічного університету.