Два останні роки відбувається прогресуюче зростання витрат держбюджету на соціальний захист, у тому числі і на виплату пенсій, що, безумовно, є позитивним чинником і означає підвищення соціальної спрямованості державних витрат. Але чи насправді все так добре із забезпеченням цих видатків? І чи справді пересічний українець пенсійного віку відчуває, що його гаманець товстішає, а не навпаки? З таким запитанням звертаємося до Івана ДРЕБОТА, начальника контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області, котрий має своє бачення пенсійної проблеми.

— То чому український пенсіонер серед найбідніших у Європі?

— Не кожен. Нескладний аналіз показує, що видатки Пенсійного фонду, які 2005 р. відповідно до постанови Кабміну від 08.06.2005 № 426 мають перевищити 61 млрд. грн. (понад 57 відсотків порівняно з доходами цьогорічного держбюджету України), покриваються власними доходами Пенсійного фонду лише на 71,7 відсотка, в той час як 28,3 відсотка видатків, а це 17,3 млрд. грн., доводиться вилучати з державного бюджету (15,1 % загальних видатків держбюджету), з яких 11,9 млрд. грн. спрямовується безпосередньо на покриття дефіциту Пенсійного фонду.

Як бачимо, своїх джерел надходжень до Пенсійного фонду бракує, адже останнім часом темпи зростання середніх пенсійних виплат значно перевищували темпи зростання середньої заробітної плати, яка є основною базою відрахувань до Пенсійного фонду, а рівень мінімальної заробітної плати лише з 1 вересня 2005 року зрівнявся з мінімальною пенсією і став 332 гривні. Тому такі диспропорції і лягають додатковим тягарем на державний бюджет.

— Чи не є основним тягарем безпідставно завищені пенсії елітним категоріям громадян на тлі пенсійного безгрошів’я людей, які, власне, і створювали національний продукт, підіймали економіку?

— У цій ситуації зовсім незрозумілими є чергові зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», внесені постановою Кабміну від 27.07.2005 року № 646, що набули чинності з 2 серпня цього року і стосуються порядку визначення пенсій державним службовцям в частині врахування премій та інших надбавок у середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок, незалежно від того, чи отримувала ці виплати особа на час призначення їй пенсії.

Адже більшість надбавок і доплат, як і встановлення посадових окладів, призначається суто індивідуально кожному держслужбовцю, враховуються: рівень фахової підготовки, ставлення до виконання службових обов’язків тощо.

Те саме стосується і преміювання, яке здійснюється відповідно до особистого вкладу кожного працівника в загальні результати роботи.

Такий нелогічний підхід призведе до чергових необґрунтованих перерахунків пенсій держслужбовцям і прирівняним до них категоріям працівників та додаткових витрат держбюджету.

Значно вплине на зростання витрат Пенсійного фонду й останнє підвищення оплати праці народним депутатам, вищим державним посадовцям, в тому числі й керівництву обласних державних адміністрацій та обласних рад, середній розмір пенсій яких сягне 10—15 тис. грн. на місяць, а покривати зазначений розрив доведеться знову за рахунок державного бюджету. І це за мінімального розміру пенсій за віком для пересічних громадян у 332 грн. та середнього розміру цих виплат на рівні 400 гривень.

— То що, на вашу думку, слід було б зробити, щоб пенсії стали справедливими?

— У цій ситуації було б розумним обмежити максимальний розмір виплат пенсій держслужбовцям та іншим зазначеним категоріям громадян 10 мінімальними розмірами пенсій. Витрачати суспільні кошти ми навчилися дуже добре, ще вміти б так легалізувати доходи та наповнювати Пенсійний фонд — і була б цілковита ідилія. Мабуть, Міністерству праці та соціальної політики та Пенсійному фонду України варто було б ще раз проаналізувати стан справ, що склався з пенсійним забезпеченням, та тверезо оцінити, а чи спроможна держава сьогодні задовольняти такі величезні пенсійні апетити окремих категорій громадян, а Верховній Раді України підтримати пропозиції уряду щодо законодавчого врегулювання цього питання. Незважаючи на власні інтереси, згадати про тих, хто делегував депутатів до парламенту. За інших умов соціальної справедливості не досягти, громадянського суспільства не створити.