Уся балаканина Коровйова про здібності деяких громадян купувати собі житлову площу, на жаль, не залишилася в минулому. Трапляються ще й нині дива.

Кажуть, якось восени, в час надзвичайно бурхливої діяльності Запорізького міськвиконкому, в його фойє з’явилося двоє громадян: перший — пан С., другий теж пан С. А пов’язувало цих громадян звернення до міської ради про виділення їм земельної ділянки на вулиці Кремлівській, 4—6 під індивідуальне будівництво.

Варто зазначити перше диво цих подій. Земля, про яку йшлося у зверненні, м’яко кажучи, вже фактично перебувала в користуванні мешканців будинків № 4—6 по вулиці Кремлівській аж з 1948 року, згідно з рішенням № 8 від 10.02.1948 року її було відведено «Запоріжтрансформатору». Мешканці цього будинку — люди відомі і шановані: колишні директори заводів і начальники цехів, так що своє заслужили чесно і на чуже не претендували. Чи знали про це громадяни С. і С., невідомо. Паркова зона, чистий, що для Запоріжжя має неабияке значення, повітря, і до заповідного острова Хортиця лише півтора кілометра, і комунікації під боком.

Друге диво цих подій полягало в оперативності служб, що відповідають за землевідведення в нашому місті. Вже 19.10.05 р., буквально в лічені дні, комісія у складі заступника голови Ленінської адміністрації, архітектора і його помічника, землевпорядника і представника комунального господарства склала акт за цим зверненням, в якому дійшла висновку, що варто направити депутатський запит в архів області про наявність рішення № 8 від 10.02.1948 р.

Хто з депутатів має цей запит направити — в акті не зазначено.

Є в нашій історії і звернення мешканців будинків 4—6 по вулиці Кремлівській до міського голови Запоріжжя, в якому йдеться: «Доводимо до вашого відома, що на земельній ділянці працює виїзна комісія депутатів міськради, представників управління земельних ресурсів і міської архітектури для розгляду питання відчуження земельної ділянки для будівництва приватних котеджів». Слід зазначити, що в цьому районі біля всіх старих будинків є земельні ділянки, але розташовані вони незручно — будинок до будинку, й лише до будинків 4—6 є під’їзні дороги.

Цікава виходить історія, навіть фантастична. Два пересічні громадянина подають заяви на відчуження чужої землі, оперативно (якщо хтось цим займався, оцінить) збирається авторитетна комісія, а ще, виявляється, і самі народні обранці, прихопивши чиновників, виїжджають на місце зорієнтуватися.

Скажете, такого не буває? За розповідями мешканців, виходить, буває.

А член житлового комітету будинків 4—6 по вулиці Кремлівській Микола Воєводін каже: «Із серпня 2005 року наша земельна ділянка впала в око одному з директорів відомої в місті будівельної фірми і депутатові міської ради. З того часу й почалося нашестя комісій і спостерігачів».

Адже у нас як буває: якщо хлопчисько в чужий город залізе, йому вуха накрутять, а якщо дорослий дядечко та ще з відповідним значком, то йому і слова не скажи. Хоча, може, це і правильно — справжні хазяї життя на те і хазяї, щоб бути недоторканними і незаперечними.

Запоріжжя.