Суперечки між співвласниками сільгосппідприємства переросли у відкрите протистояння
У переддень професійного свята працівників сільського господарства аграріям села Івахни, що в Монастирищенському районі Черкаської області, видовищ вистачало. Відбувалося те, що в народі називають маски-шоу: кілька десятків бійців однієї з охоронних фірм штурмували центральні ремонтні майстерні, розташовані на околиці цього населеного пункту. Водії вантажівок, трактористи і комбайнери ЦРМ згрупувалися поруч і жваво обговорювали, чия візьме гору.
Видовищ селянам вистачає...
Тим часом хлопці в камуфляжі, перекусивши кусачками замок на воротах і відтіснивши представників іншої охоронної структури, захопили об’єкт разом з усією сільськогосподарською технікою всередині. Упевнені в собі, вони навіть не стали закріплюватися на завойованому плацдармі, за що й поплатилися: вже через півгодини переможені взяли реванш. Озброєні кремезні чоловіки, деякі з яких, як на мене, вже мали проблеми з законом, з криками і матами через ті самі ворота увірвалися до майстерень. При цьому добряче постраждав один із камуфльованих: отримавши кілька ударів, хлопчина звалився на сніг... Ще недавні переможці почимчикували геть від воріт ЦРМ, а бійці іншої протидіючої сторони, задоволені роботою, почали відстежувати периметр. У цих, без перебільшення, бойових діях постраждала і авторка цих рядків, яка наразилася на численні погрози у свою адресу, а фотоапарат ледь вдалося врятувати. Виявляється, беззаконня, яке коїться на території району, фотографувати забороняється.
Жителі Івахнів до силових розборок уже навіть звикли. У майстернях із серпня нинішнього року це вже нібито четверта битва за власність. Навіть, кажуть селяни, з автоматами були:
«Три дні ніхто з хати не висовувався. Голови покласти не хочемо — у кожного діти...». Водночас жорстокі війни точаться і в судовій площині....А з хлібом можуть бути великі проблеми
Якщо коротко, передісторія цього заплутаного конфліктного вузла починається відтоді, коли п’ять років тому дві бізнес-леді з Києва, Марина Бродська та Людмила Нагаєвська, вирішили вкладати гроші в аграрне виробництво. Невдовзі жінки стали співвласницями Цибулівського цукрозаводу, розташованого у тому-таки Монастирищенському районі. Щоб гарантовано забезпечити переробні потужності сировиною, взялися за розширення бурякосіючої зони, задля чого було створено СТОВ МТС
«Поляна», до складу якого і входять центральні ремонтні майстерні в Івахнах. Треба сказати, бізнесові справи йшли добре — вчасно сіялося, оралося, а нива радувала врожаями. «Людмила і Марина, — згадують селяни, — разом їздили по-полях, на буряки дивилися, про них нічого поганого не скажемо». Навіть коли Людмила тяжко захворіла, селяни мали роботу і вчасно отримували зароблене. Але сталося непоправне: торік померла Людмила. Частка покійної перейшла двом старшим дітям. Відтоді нема спокою ні співвласникам, а тепер — і селянам.— Чотири з половиною роки, — кажуть сільські жінки, які того дня прийшли складати міндобрива, — робота була, зарплата... Ви (до Марини Бродської) нам платили. А тепер удома сидимо. У вересні два дні працювали, в жовтні — те саме. За земельні і за майнові паї раніше з нами розраховувалися, до 50 соток городу орали безплатно, солому теж безплатно давали. Цього року виорали — вирахували зерно. Привезли солому — ось скільки, курці під хвіст, — знову два центнери хліба забрали...
Тепер хоч сам упрягайся
Ситуація справді драматична. І цукровий завод, і ЦРМ тепер під контролем представників дітей покійної Людмили. За словами Бродської, її ні на один, ні на другий об’єкт більше не допускають, а частка Марини у статутному фонді
«Поляни» оскаржується через суд. Спроби уникнути кризи через збори акціонерів ні до чого не привели.Яку загрозу несе в собі розвал єдиної колись команди? У ремонтних майстернях зосереджена сільгосптехніка, призначена для врожаювання на полях майже десяти населених пунктів району. Відтак, весняна посівна в цих селах — під великим сумнівом. Паростки біди проглядаються вже тепер: у Лукашівці та Долинці, де керівники відкрито підтримують Бродську, техніку з ЦРМ на оранку ні нив, ні хазяйських городів більше не пускають. Цим господарствам, щоб вийти в поле, доводиться відновлювати машинерію, що збереглася з колгоспних часів.
Дорогий наш агропром
Селяни також побоюються — міжусобиця фінансово знекровить інвесторів:
«А нам робота потрібна, щоб було кому землю в оренду віддати, бо ми її самі не обробимо». Схоже, аграрії тут мають рацію, і не лише тому, що послуги камуфльованих бійців — дороге задоволення для каси сільгосппідприємства. Ось кілька вихоплених з контексту звинувачень, кинутих під час перепалки сторін:— Ви купили район: міліцію, прокуратуру...
— Якби ви не дали 50 тисяч доларів в області, вас зараз тут узагалі не було б...
— Судді купили машину нову,
«Рено» за 14 тисяч євро...Список висловлюваних привселюдно звинувачень був довгий, називалися і астрономічні для багатьох хліборобів суми, і конкретні прізвища відомих у районі людей. Селяни навіть принишкли, слухаючи про апетити державних мужів. А одна жіночка, яка стояла поруч мене, не витримала:
«А нам нема нічого, за два дні 40 гривень у вересні заробила, нічим за світло і газ заплатити.».***
Нинішнього року в
«Поляні» зібрали по 60 центнерів з гектара пшениці та ячменю, по 100 центнерів зерна кукурудзи — найвищий ужинок у районі. Урожай буряків — 480 центнерів на круг, цукристість — 17,7 відсотка. Цифри здобутків лунали з трибуни сільського будинку культури. Хоча на нараді в районі працю тутешніх аграріїв не відзначали — статистика, хоч і позитивна, а показники все одно псує.Як воно буде далі?..
