Життя столиці виправдовує цей вислів. Одного чудового дня жителі Голосіївського району Києва побачили в столичній рекламній газеті оголошення «Продаю земельні ділянки. Голосіївський р-н. Ширма, Холмогорський провулок, 6 ділянок, розташованих поруч, під забудову, по 10 соток, рівні, усі комунікації, по 70 000 у. о., торг». Нічого дивного у цьому оголошенні не було б, якби єдиним незабудованим місцем площею 60 соток у провулку Холмогорському не був сквер, який колись дбайливо насадили батьки сьогоднішніх мешканців, щоб убезпечити пагорб від зсувів, а водночас створити хоча б якийсь зелений куточок у мікрорайоні. З п’ятдесятих років сквер стоїть, нікому досі не заважав, але, видно, комусь дуже приглянувся. Типове для Києва явище в останні часи. Тож місцевим мешканцям нічого не залишалося, як дзвонити в усі дзвони на захист свого скверу, а разом з ним —благоустрою району і свого права на свіже повітря.

Як з’ясувалося, знайшлося у місті кілька винахідливих громадян, які примудрилися той самий сквер приватизувати. З точки зору документів, ніби все законно. І рішення Київради було, і у кожного — окремий акт про право приватної власності на землю. От тільки якось не ладнається з такою приватизацією норма Земельного кодексу, якою заборонено приватизацію земель загального користування населених пунктів, серед яких майдани, вулиці, бульвари, парки, сквери. Цікаво, яким тоді чином вдалося переконати столичну владу у тому, що передача у приватну власність землі під сквером у Холмогорському провулку відповідає вимогам законності та доцільності? Процедура виявилася до болю простою: якщо не можна приватизувати сквер, отже, треба написати, що ділянка використовується як звалище, місце зібрання антисоціальних елементів, створює загрозу безпеці і моральному станові мікрорайону.

Принаймні, схоже, що саме з цих підстав, судячи з листів різних структур КМДА, і було передано у власність шістьом громадянам Холмогорський сквер, хоч він і належить до зеленої зони міста та знаходиться на балансі комунального підприємства з утримання зелених насаджень. Насправді ж у сквері (видно навіть на знімку) й близько нема навіть натяку на звалище. Там ростуть дерева рідкісних та цінних порід, які спеціально добиралися для того, щоб закріпити ґрунт на пагорбі й уникнути зсувів, насаджено квітники, знаходиться єдиний на 10-тисячний мікрорайон дитячий майданчик. Тим часом доводити це очевидне жителям довелося за допомогою численних звернень, листів, мітингів перед Київрадою. І довели. Було створено спеціальну комісію, яка приїхала на місце і на власні очі побачила: таки так, тут сквер, а ніяке не звалище. І звернулася до київського міського голови з проханням доручити управлінню земельних ресурсів вирішити питання щодо скасування державних актів на землю в провулку Холмогорському, виданих шістьом приватизаторам.

До честі міського голови буде сказано, за ним також діло не стало. 24 червня 2004 року Київрада відміняє своє попереднє рішення про передачу у власність земельних ділянок під Холмогорським сквером. Їхнім власникам передбачалося запропонувати рівноцінні за площею земельні ділянки в іншому місці. Втім, їх, мабуть, такий розклад не влаштовував: приватизатори звернулися до суду захищати своє право власності. Так і виник досить цікавий склад учасників боротьби за сквер. З одного боку, Київрада, яка обстоює інтереси жителів провулка Холмогорського та сусідніх вулиць, з другого — новоспечені власники, які отримані надурняк ділянки одразу захотіли обміняти, та не на ділянки в іншому районі, а на 70 000 у. о. кожну. Проте під час судового процесу вони, схоже, передумали: 22 лютого 2005 року представник приватизаторів (на усіх — один) приніс до Київради державні акти про право власності на земельні ділянки своїх довірителів з проханням надати їм землю в іншому місці, як і обіцяла місцева влада. Здавалося б, справі кінець, власникам актів нададуть інші ділянки, сквер стоятиме, як і стояв, усі там будуть задоволені. Та деталі. У дорученні представника, як виявилося, не передбачено права здавати державні акти довірителів. А окремо уповноважувати на це представника власники чомусь не забажали. Тим паче що у березні суд по черзі задовольнив позови приватизаторів, визнавши рішення Київради, яким скасовано передачу у приватну власність земельних ділянок під сквером, недійсним. Тож боротьба продовжилася, на цей раз у Київському апеляційному суді за скаргою Київради.

Друга інстанція подивилася на справу під досить цікавим кутом зору: щодо перших (за часом розгляду) п’ятьох власників рішення залишено без змін, але з останнім чи то суд передумав, чи то обставини справи раптом змінилися, але справу повернуто до місцевого суду на повторний розгляд. Тож зараз долю скверу вирішують Верховний і Шевченківський районний суди.

На рішення чекають не тільки позивачі, які можуть отримати можливість з чистою совістю продати отримані ділянки, а й жителі мікрорайону, яких не залишає надія, що старий сквер так і залишиться стояти на своєму місці і користуватися ним зможуть усі, а не лише окремі приватні «господарі». Адже, оскільки ділянки під сквером були передані власникам під забудову, то у разі, якщо суд визнає за приватизаторами право власності, зі сквером, очевидно, доведеться розпрощатися. Як тоді у зсувонебезпечній зоні має встояти якась забудова, сказати важко. Небезпека у такому разі, схоже, загрожувала б не лише новоспеченим власникам, а й старожилам. Що вже казати про те, що знищення єдиної зеленої зони в околиці вочевидь відіб’ється на благоустрої мікрорайону, на здоров’ї жителів, у тому числі і наймолодших.

До речі, хочеться зауважити, що благоустрій району, крім усього іншого, істотно відбивається на вартості житла. Одна справа, коли поруч із будинком є парк з дитячим майданчиком, а зовсім інша, коли з вікон тільки й видно, що сусідні маєтки. Проте навряд чи хтось компенсує жителям хоча б ці збитки.