Учора на Майдані Незалежності, так само, як і рік тому, зібралися громадяни України — громадяни, котрі прагнули свободи і справедливості. Сьогоднішній Майдан до болю нагадує минулорічний, бо люди, навіть без заклику політиків, одягли на себе минулорічні стрічки, взяли з собою прапори і гасла.

Поспілкувавшись із людьми, можемо сказати, що на Майдані розчарованих немає. Звичайно, настрій у всіх різний, але нарікають вони не на матеріальні проблеми, головне, що їх непокоїть, — кадрова політика.

— Я приїхав сюди, щоб ще раз вдихнути повітря свободи, щоб ще раз побачити цих людей, з якими минулого року довелося стояти на Майдані, — каже Олександр Кузьмінський із Горностаївки, Херсонської області. І продовжує, що якби в нього була можливість виступити на трибуні, то сказав би про необхідність корекції у кадровій політиці, тому що багато призначень були не на користь Україні.

Львів’янка Галина Денько також хоче глибших змін у керівництві, бо «чимало можновладців, особливо на місцях, просто перефарбувалися».

Василь Шворак (Турійський район, Волинська область) каже, що справді поки що не все відбувається так, як декларувалося на Майдані, але чудес не буває, тож лише важкою працею можна втілити обіцяне. А претензії в нього такі: досі на всіх владних щаблях старі кадри, котрі продовжують чинити спротив. Але він вірить у зміни, бо «Майдан у нього в душі».

Олександр Грищенко із Малина (Житомирська область) однією з причин того, що не вдалося зробити більше, вважає, що Президентові бракує рішучості. «Ми не говоримо про кошти, бо розуміємо, що відразу вони не з’являться, але ми говоримо про рішучі зміни і ми вимагаємо рішучих змін», — каже він.

Святослав Щербина (Запоріжжя) приїхав на Майдан захищати найбільшу святиню України — острів Хортицю. Він хотів би нагадати Вікторові Ющенку його обіцянку припинити будівництво мостів через цей острів, бо сьогодні будівництво триває. А заодно він хотів би спитати, чого бандити не сидять у тюрмах.

Одне слово, для них, наших співрозмовників, Майдан не позначка на карті столиці, не географія і не лобне місце для страти минулорічних надій. Майдан — це стан душі. Хіба можна розчаруватися в ньому — у сплеску власного духу?

Звичайно, багато що за рік не зроблено: і вакансії на тюремних нарах не заповнено, і немає відчутного поліпшення життя, і заробітчани поки що не повернулися додому, і мости будуються не там, де треба. Але все це буде зроблено — дайте час. А владу ці люди зможуть проконтролювати.

«Революція» не завершилась. У листопаді 2004-го Майдан показав, що може її розпочати. І від нього нинішнього залежить її результат. У кількох змерзлих чоловіків ми запитали, чи не вступатимуть вони в ініційоване «Братством» Корчинського «товариство обдурених мерзликів» і чи не хочуть пошматувати за порадою Наталії Вітренко посвідчення учасників помаранчевої революції — свідчення їхнього торішнього «подвигу».

— Знаєте, — сердито відповіли ті, — вступити у мерзлики, а потім мерзотники — різниці немає, якщо зраджуєш почуттю власної гідності. А ми мерзли за неї, а не за когось.

Ще одна партія, не помічена торік на Майдані, виставила на Хрещатику щити, назвавши їх «стіною плачу за помаранчевою революцією», і закликала перехожих писати про свої розчарування Майданом. Утім, майданівці, як і минулоріч, відреагували на ці заклики іронічно: якщо у вас стіна плачу, то хто вам платить?

...Відчуття дежа-в’ю не полишало нас на Майдані. Це вже було. І мокрий сніг, і мокре взуття, і переповнені кав’ярні, де можна хоч трохи зігрітися, і революційний рок, і люди, які щасливі не поодинці чи групами, а одним на всіх Майданом, що, нагадуємо, не є географічним поняттям. Щасливі не тільки від свята, від залитих помаранчем вулиць, від зустрічей із давніми знайомими, а від мокрого снігу і мокрих ніг, і просто від того, що вони частка вільної нації.

Основні події розпочалися після 18 години. На сцену вийшли лідери політичних сил коаліції. Виступили польові командири помаранчевої революції, керівники політичних партій. Мітинг завершився виступом Президента України. Лунають відомі гасла, і лише одне з них, зредаговане, нагадує про актуальний момент: «Щоб вас було багато, нас треба об’єднати!»

Людмила КОХАНЕЦЬ,

Сергій ЛАВРЕНЮК.