Компанія «Техногрес» створила в Харкові Музей керамічної плитки і сантехніки. Цікаво, що самобутні рукотворні шедеври минулого збирає не держава, а комерційна фірма.

З відрядження без експоната — безтактно!

Музей керамічної плитки і сантехніки для співробітників компанії — улюблене чадо. Багато хто намагається поповнити його фонди експонатами, повернутися з відрядження без яких вважається майже безтактністю. Охоче несуть подарунки і відвідувачі музею: хто стародавню черепицю, хто раритетну книжку.

Експонати знайшли притулок не в покритому пилом підвалі, як водиться останнім часом, а затишно розташувалися в одному з найрозкішніших магазинів із продажу сучасної керамічної плитки і сантехніки. Чи не це приклад відродження культури країни — не на словах, а на ділі?

Навіть людину далеку від музейної пристрасті не може не привабити зовнішній вигляд, технологія створення керамічних і сантехнічних предметів, що використовувалися кілька століть тому під час спорудження таких всесвітньо відомих пам’яток архітектури, як собор Софії Київської, найдавніший харківський Покровський собор, нині зруйнований собор Успіння Богородиці в Сумській області, церква Казанської Божої Матері (у Харкові) і багатьох інших.

Не лише в Елладі, а й у нас

Такого роду музей в Україні єдиний. Тільки тут колекції керамічних і сантехнічних предметів представлені як екскурс в історію вітчизняного зодчества.

Виявляється, не лише давні елліни, а й наші далекі предки теж були дуже обдарованими ремісниками. Шкода, що не вся ця розкіш збереглася до наших днів.

Але і загублено не все. У музеї зберігаються фрагменти глечика, які фахівці відносять до трипільської культури. На огляд відвідувачам музею і покупцям магазину виставлені найрідкісніші предмети, що використовувалася нашими пращурами як будівельні й оздоблювальні матеріали і предмети побуту.

Примітно, що усі вироби з кераміки того часу — на подив якісні, витончені й довговічні. На жаль, секрети стародавніх майстрів утрачені назавжди. Раніше звичайну плитку для підлоги випалювали протягом трьох тижнів, а сьогодні цей процес забирає в кращому разі близько години. Натомість та плитка могла служити як покриття для підлоги кілька сторіч і зовсім не змінювати ні кольору, ні форми, чого не скажеш про сучасні її аналоги.

У чому секрет довговічності і краси? По-перше, плитку виготовляли вручну, для її розфарбування застосовувалися не барвники, а елементами орнаменту служили спеціально виготовлені суміші з глин іншого кольору, що запресовувалися в основу виробу. Випалювалася вона за унікальною технологією. Відомо лише, що температура випалу становила 1300 і більше градусів (давні майстри палили вугілля з використанням кисню і спеціальних пристосувань).

Музей відкритий 23 серпня 2003 року, до 60-річчя визволення Харкова від фашизму. Кому належить ідея його створення —невідомо, автора не визначено. Проте співробітники компанії ставляться до музею, як уже сказано, немов до улюбленої дитини. Усі дуже пишаються музеєм, напевно, не менше, аніж успіхами в бізнесі. Везуть експонати звідусіль, а цінні вони чи ні — це вже потім вирішують експерти. Прихованого задуму у своєму захопленні ні керівники фірми, ні рядові співробітники не мають. Ціль проста, як і саме життя, — показати відвідувачам і покупцям, що кераміка існувала здавна; що вироби із глини постійно супроводжують людину і служитимуть їй ще не одне тисячоріччя.

Краса минулих літ

Рідко хто, дивлячись на цю красу минулих літ, не зупиниться хоча б ненадовго біля химерного фільтра для води, незвичайно обрамленої розмальованої туалетної чаші, зразків плитки, аналогічній тій, що використовувалася для лайнера «Титанік». Рідко буває день, коли в музеї немає екскурсії, коли одухотворені побаченим люди не приводять сюди своїх друзів, а вчителі — цілі класи школярів. Завсідники музею — студенти, фахівці.

На території України є безліч садиб, під час будівництва яких свого часу використовувалися і кераміка, і найрідкісніші кахлі. Але будівлі ці занедбані й унікальні вироби під загрозою. Зберегти їх для нащадків — наше спільне завдання.

Але особлива гордість Харківського музею — кахельні печі. Одна з них, що ви бачите на знімку, була виготовлена в кінці позаминулого століття. Кожен кахель — ручної роботи, глазур і фарби зовсім не змінилися. У сучасному світі, на жаль, немає технологій, здатних відтворити подібний шедевр.

Харків.