Великі гала-концерти зірок Національної опери України трапляються нечасто. Тому афіша ювілейного вечора з нагоди 35-річного творчого ювілею заслуженого артиста України піаніста Костянтина Фесенка мимоволі привернула увагу всіх шанувальників опери. Адже на ній значилося тринадцять (!) імен народних артистів, а також ціла низка інших привабливих для слухача прізвищ, у тому числі — талановитої молоді.
Можливо, не кожному зрозуміло, яку саме роль відіграє піаніст-концертмейстер у роботі оперного театру. Проте, саме концертмейстер завжди виступає ковалем майбутніх зірок. Саме він стає тим наставником, з яким співак вивчає всі свої партії задовго до того, коли за справу візьмуться режисер та диригент. Усамітнившись у класі з солістом, кожний концертмейстер самовіддано покладає на вівтар музики все своє життя. Але під час вистави завжди залишається в тіні, слухаючи своїх вихованців з якого-небудь віддаленого куточка залу.
Ювілейний вечір Костянтина Фесенка розпочався із вступного слова, проголошеного Іваном Гамкалом. Завдяки цьому слухачеві стало зрозуміло, чому один-єдиний піаніст протягом цілого вечора набув право стати суперзіркою сцени. Було сказано про юність, проведену в Чернівцях, про його педагогів та те визнання, яке здобув піаніст за межами України: серед співаків із світовим ім’ям є чимало таких, які вважають за честь співпрацювати з Костянтином Фесенком. Урочисте вбрання сцени, свічники, вишукане драпування французької штори і чорний рояль посередині: так розпочався концерт. Один за одним на сцену виходили солісти і виконували найдобірніші, найскладніші арії світового оперного репертуару у фортепіанному супроводі, інколи й з таких вистав, які зараз не йдуть на київській сцені. Де б іще ми могли почути сцени з «Макбета» і «Отелло» Верді або величезний речитатив і романс Джульєтти з опери Белліні «Монтеккі і Капулетті», натхненно заспіваний Марією Стеф’юк? Концерт видався надзвичайно щедрим: величезна програма включала близько тридцяти номерів і тривала протягом трьох годин. Певну перевагу віддали Верді, проте на концерті також була представлена українська оперна класика та камерні твори. Паралельно відбувався своєрідний парад жіночих концертних суконь — кожна із співачок мала щонайменше два виходи, але ніколи не повторювалася у вбраннях. Відчувалося, що багато хто з солістів скучив за самою формою великого концерту, в якому можна винести на сцену улюблені номери власного концертного репертуару і показати себе з найкращого боку.
Але головні режисерські шоки публіка відчула в другому відділі. По-перше, на кінець програми сам добір виконавців ряснів гучними іменами: Марія Стеф’юк, Людмила Юрченко, Світлана Добронравова, Тетяна Анісімова, Олександр Востряков, Іван Пономаренко, Олександр Дяченко, Олександр Гурець. Важко уявити, яка сила, крім авторитету шанованого колеги, могла б ще зібрати стільки зірок в одному концерті. По-друге, у цьому відділі було реалізовано своєрідний синтез жанрів. Був тут і «Лебідь» Сен-Санса у виконанні Тетяни Боровик з вокальним супроводом Світлани Добронравової. Були цілі сцени й ансамблі з опер, які відтворили в уяві відповідні вистави. А диригентом і оркестром в одній особі виступав незмінний Костянтин Фесенко. Сотні разів доводилося йому акомпанувати ці твори на уроках, співанках і репетиціях. Але цього вечора рояль отримав право голосу. І від того темброві барви вокалу набули кристальної чистоти і вільно заполоняли зал, не конкуруючи з неподоланною звуковою масою оркестру. «Дует двох кицьок» Россіні, куплети Періколи з однойменної оперети Оффенбаха, інструментальні твори, кілька дуетів з постановочними елементами збагатили видовищний ряд концерту. А наприкінці зазвучав тост графа Орловського з «Летючої миші», виконуваний більш як двома десятками солістів, які дефілювали по сцені парами, тримаючи в руках бокали і пляшки із справжнісіньким шампанським!
Попри всю критику, яка часто-густо висловлюється на адресу Національної опери, того вечора можна було дійти втішного висновку. Якщо постановку, декорації та звучання оркестру не робити предметом дискусій, то можна визнати, що наш театр наближається до досить-таки пристойного рівня. То хай же всі інші творчі цехи нашої Опери набудуть такої довершеності, яку явили слухачеві її кращі солісти.
