Інтерв’ю з нашим постійним автором, заслуженим економістом України, президентом Спілки орендарів і підприємців України, шеф-редактором журналу «Роботодавець» Віктором ХмІльовським.
— Шановний Вікторе Мечиславовичу, ось уже другий рік ви виступаєте в новій іпостасі — шеф-редактора журналу «Роботодавець», до всіх ваших численних громадських обов’язків, не кажучи вже про президентство в Спілці орендарів і підприємців України. Що спонукало вас обтяжити себе непростими редакційними турботами?
— А кому ж тоді, як не мені? Й останнім часом це не дуже тяжко, дякуючи головному редакторові письменнику Тимуру Литовченку та чудовій колезі Катерині Романовій. Завдяки саме їхній лідерській роботі в колективі журнал стає дедалі популярнішим, і це видно вже по галереї особистостей, яких ми подаємо на першій сторінці обкладинки, а ідея журналу покликана життям. Нічого подібного на пострадянському просторі немає. В той же час сама назва журналу — «Роботодавець» — свідчить про адресність цього видання. Він слугує людям, які опікуються проблемами бізнесу державних та найманих працівників, формуючи суспільне усвідомлення важливої ролі роботодавців, їх об’єднань у становленні та розвитку суспільних відносин. Адже саме роботодавець є визначальним суб’єктом поновлення бюджету, створення робочих місць і, відповідно, можливостей соціального захисту українського суспільства.
— Які теми в журналі ключові?
— Це насамперед питання соціального діалогу, взаємодії сторін роботодавців з урядом, регуляторна політика і, на превеликий жаль, це стосунки в самій стороні роботодавців. В газеті «Голос України» вже неодноразово писали про порушення деяких положень Конституції України і конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною, щодо свободи асоціацій на об’єднання. Міняються уряди, а проблема лишається. Йдеться про неконституційність Закону України «Про організації роботодавців». Тому й цивілізованого соціального діалогу в Україні немає. Відчуття таке, що це нікого не обходить, в тому числі в парламенті. Політичний істеблішмент теж, на прикрість, не сприймає соціальний діалог, як важливий механізм реалізації громадських прав і свобод.
— Як розповсюджується журнал?
— Розповсюджується переважно через передплату. До речі, журнал публікує в кожному номері вакансії, обов’язково ексклюзивні інтерв’ю акредитованих в Україні послів, іміджеві матеріали кращих роботодавців. Значна увага приділяється питанням працевлаштування. Не обходимо увагою і роботу органів виконавчої влади щодо підприємництва. Журнал турбується також і конфліктними проблемами окремих бізнесменів, пов’язаними з корупцією.
Я певний, що журнал стане настільною книгою, керівництвом до дії не лише роботодавців усіх форм власності, а й державних службовців, яким, на жаль, поки що соціальний діалог не дуже до вподоби. Нині його читають у кожному куточку України.
Інтерв’ю записала Інна Коваленко.
