Керівник секретаріату Президента України Олег Рибачук нещодавно заявив про те, що після вступу до Світової організації торгівлі Україна щорічно отримуватиме 500 млн. доларів. Ця цифра викликає у членів партії «Третя сила», як і у багатьох мислячих людей, відразу кілька запитань.

По-перше, відкіля вона взялася? Хто її визначив, і з чого складаються ці п’ятсот мільйонів? Нагадаємо, що, з’явившись у 2000 році, вони постійно циркулюють у публікаціях і в ефірі.

По-друге, як використовуватимуться ці примарні п’ятсот мільйонів? Це буде збільшення національного бюджету? Чи на півмільярда збільшиться прибуток якихось підприємств або галузей? Чи, можливо, п’ятсот мільйонів на рік — це інвестиції в українську економіку в цілому, якими нас облагодіють завдяки вступу до СОТ? Для прийняття відповідального рішення про доцільність вступу до СОТ важливо знати: хто саме і скільки від цього виграє?

По-третє, не менш важливо розуміти: хто і скільки від цього втратить? Адже якщо одне підприємство чи навіть одна галузь промисловості одержать додатково 500 млн. дол., але за цього інші галузі зазнають збитків на значно більшу суму, то чи варта шкурка вичинки? Створюється враження, що уряд і оточення Президента зовсім не проводять розрахунків можливих економічних наслідків від вступу до СОТ. Ми схильні припустити, що для них абревіатура СОТ — своєрідне заклинання, після проголошення якого на країну має пролитися золотий дощ.

Згадаймо, що тільки внаслідок активної діяльності Кабінету Міністрів з прискорення вступу до СОТ темпи економічного зростання країни знизилися до рівня 2000 року (дані Рахункової палати). Це при тому, що були прийняті не всі законопроекти, які лобіювала влада. Найодіозніші з них змогли заблокувати розсудливі депутати, за що їх звинуватили мало не в державній зраді.

Проте в 2005 році темпи зростання внутрішнього валового продукту знизилися в 3,6 разу, у промисловому виробництві — в 4 рази. За оцінкою глави Рахункової палати України В. Симоненка, «динаміка показує, що до кінця року темпи уповільнення зростання можуть перейти в темпи спаду». За перші два квартали нинішнього року темпи зростання інвестицій в основний капітал знизилися майже в 4 рази. Протягом січня—червня 2005 року в зовнішньоекономічній діяльності зростання товарного імпорту значно перевищило прогнозоване, а також зростання експорту товарів. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарів станом на 1 серпня скоротилося більш як у 21 раз. У серпні-вересні вже зафіксовано негативне сальдо.

Ще раз нагадаємо — це наслідок прийняття тільки частини законів, необхідних для вступу до СОТ. Відзначимо також, що сформований у лютому уряд почав активно змінювати нормативну базу, яка регулює взаємовідносини між суб’єктами економічного процесу, не раніше кінця квітня — початку травня, до цього тривало притирання міністрів і відомств одне до одного і напрацьовувалися проекти відповідних документів.

Можливо, якщо наслідки реалізації економічних концепцій нової влади виявилися такими руйнівними і проявилися в такий стислий період, варто зробити паузу і оглядітися, а не продовжувати напролом розпочатий рух до СОТ?

Кажуть, ми поспішаємо вступити туди раніш за Росію, щоб мати можливість впливати на неї. Тож розгляньмо дієвість цього аргументу.

Грузія, Молдова і Киргизія — давно вже члени СОТ, але нікому жодних умов не диктують. Просто, приймаючи закони, необхідні для вступу, погоджуючись цілковито відмовитися від захисту національного виробника, вони знищили свою національну економіку. Це їм справді полегшило вступ до СОТ. Але вони залежні від іноземних кредитів і фінансової допомоги, бо самі себе прогодувати не можуть. У результаті, ніхто їхньої згоди на прийом до СОТ нових членів не питає — їм просто повідомляють, на що вони повинні погодитися. Зрозуміло, якщо Москва забезпечує постачання 70 відсотків усього необхідного Європі газу, то Берлін, Париж і Лондон не дозволять Тбілісі і Кишиневу сваволити і дратувати такого партнера.

Росія не квапилася до СОТ, незважаючи на те, що раніше за неї туди вступав Китай, з яким Москві необхідно погоджувати тарифи зі значно ширшої номенклатури промислової продукції. Адже східний гігант значно впливовіший за Україну і здатний самостійно упевнено відстоювати свої інтереси й у відношеннях з Росією, і зі США, і з ЄС. Росія не поспішає, хоча обсяг вимог СОТ до неї втричі менший, ніж до України. Москва хоче домогтися ще більш пільгових умов.

З другого боку, можемо згадати недавно оголошений із трибуни Верховної Ради «список Симоненка», у якому перелічувалися пільги, в основному для сільгоспвиробників, і терміни перехідного періоду, яких домоглися від СОТ деякі наші сусіди (наприклад, Польща і Литва). Досвід сусідів для нас — повчальний. Незважаючи на пільги, які вони зберегли за своєю економікою і тривалий, від шести до двадцяти років, перехідний період, у промисловості і сільському господарстві в них простежується стійкий спад. Навіть у тих країнах, у яких спостерігається зростання ВВП (держави Прибалтики), це відбувається за рахунок банківського сектору і торгівлі — переважно за рахунок спекулятивних угод.

Нам, партії «Третя сила», не однаково, якою буде структура ВВП України, бо якщо внаслідок вступу до СОТ закриється «Криворіжсталь», ММК ім. Ілліча, Нікопольський південнотрубний та інші підприємства, то на вулицю будуть викинуті мільйони кваліфікованих робітників і десятки мільйонів членів їхніх родин залишаться без засобів до існування. А що ми отримаємо замість цього? Нові банки і торгово-розважальні центри, які вже й так заполонили Печерськ, Липки і Хрещатик? Сумнівно, щоб у результаті в нас зріс ВВП. Але якщо і зросте, то за рахунок десятків мільйонів знедолених. Жируватиме тільки невелика кліка олігархів, та кілька десятків тисяч їхньої обслуги і банківських працівників.

Чи цього ми хочемо? Чому ми не можемо почекати? Чому знову метушимося, бажаючи вкотре догодити закордону? Адже йдеться про майбутнє, долі мільйонів наших співвітчизників, яким і так несолодко сьогодні живеться. Тож невже знову експериментуватимемо, прирікаючи людей на ще більші тяготи і лиха?

Ні! Партія «Третя сила» проти такої необдуманої, волюнтаристичної, небезпечної політики. Наш багатостраждальний народ гідний того, щоб враховували його думку, зважали на його законні права і свободи. Він гідний набагато кращої долі.

Василь ГАВРИЛЮК,

народний депутат України,

голова партії «Третя сила».