По обіді до корпункту
«Голосу України» зателефонували із сусіднього з бібліотекою будинку, і схвильований жіночий голос повідомив: «Тут у нас діється щось незрозуміле... Бібліотеку штурмують люди з автоматами!» Коли ми через кілька хвилин із колегою з «Полтавського вісника» Олександром Брусенським примчали на місце, поруч з приміщенням уже стояв наряд ДАІ, а вхід до бібліотеки було заблоковано бійцями приватної охоронної фірми «Антарес», які з кам’яними обличчями припиняли усі спроби журналістів (а їх уже зібралося близько десятка) проникнути до приміщення, щоб отримати хоч якусь інформацію про те, що відбувається.— Нам вдалося спершу
«пробратися» в бібліотеку через чорний вхід, — розповів журналіст телестудії «Місто» Ігор Кужик, — але озброєні люди нічого не дали нам зняти і доволі грубо виштовхали з приміщення. Їм даремно було говорити щось про Конституцію, про право на інформацію... Чесно кажучи, з подібною поведінкою я в рідній Полтаві зіткнувся вперше!Після того, як журналістів витурили з бібліотеки, охорона почала працювати за
«системою ніпеля»: всіх випускати — нікого не впускати. Не кажучи вже про дітей, які після уроків звично прийшли до бібліотеки. Лише після певних «переговорів» потрапили до приміщення й викликані «по тривозі» представники обласної та міської влади. Навіть двох працівниць закладу, одна з яких обідньої перерви вийшла за ліками, назад більше не впустили. Саме ці жінки й розповіли, що відбувалося до приїзду журналістів:— Вони ж навіть поперелякували дітей! Ми то вже якось звикли до подібних силових дій, які час від часу тут відбуваються, але коли ці люди прийшли, в бібліотеці були й відвідувачі —наші маленькі читачі. Уявіть стан цієї дитини, яка прийшла почитати про доброго міліціонера дядю Стьопу, а тут її спішно виганяють з приміщення ледь не під дулом автомата!
Кумедно було бачити, як дехто з журналістів намагався спілкуватися з бібліотечними працівниками... через скло, згадуючи ази сурдоперекладу. Чого тільки не зробиш
«ради нескольких строчек в газете»!Єдиним, хто більш-менш зумів прояснити ситуацію, став начальник міського управління міліції Олександр Шило, який невдовзі теж прибув на місце події.
— Я вважаю дії судвиконавців передчасними. Оскільки в нас порушено кримінальну справу за фактом підпалу приміщення, вона розслідується, виконуються певні слідчі дії, тому до її завершення ніхто не має права передавати це приміщення комусь іншому. Я викликаю слідчих, які ведуть цю справу, і ми змушені будемо опечатати приміщення...
Кореспондентові
«Голосу України» вдалося поспілкуватися пізніше і з директором бібліотеки Леонідом Чобітьком. Вигляд у того був украй розгублений, адже ще зовсім недавно йому на найвищому владному рівні області було обіцяно, що згідно домовленості з новими «власниками» бібліотеці буде дано «передишку», щоб вона спокійно підготувалася до переїзду в тимчасові «прийми», — у приміщення обласної наукової бібліотеки імені І. Котляревського.— Але, як бачите, — засвідчив Леонід Григорович, — сьогодні знову з’явився державний судвиконавець. Вони хочуть провести опис майна. Тим часом справу бібліотеки мав би розглянути апеляційний суд області, але засідання перенесено — там справа затягується, а тут форсується... Зараз іду в суд, щоб там дали якийсь підтверджуючий документ, що наша справа в розгляді...
Події навколо бібліотеки вже нагадують фарс: якщо влада не може відстояти державних інтересів, то наскільки вона тоді державна, ця влада? Найвищі посадовці області, включаючи Степана Бульбу, стверджують: так, приміщення приватизовано незаконно, але, мовляв, як вирішить суд, так ми будемо й діяти. Але коли
«незаконно», то як іще має вирішити суд?З другого боку, наші колеги жартують, що останнім часом автоматники ходять у дитячу бібліотеку ледь не частіше, ніж ті, для кого вона, власне, й призначена:
«Дивись, так і читати навчаться!» Звісно, уміння читати — для автоматника аж ніяк не найважливіша чеснота, якою той має володіти. А от їхніх начальників і міністра юстиції хотілося б спитати: наскільки все-таки виправданою є практика судвиконавців навіть у дитячу бібліотеку ходити з автоматниками? Ну, судіть самі, в кого ж вони там, раптом чого, стрілятимуть — у бібліотекарів, у журналістів, у... дітей? І яке право блокувати приміщення має при цьому приватна охоронна фірма, перешкоджаючи виконувати свої професійні обов’язки журналістам? Можливо, пан Головатий пояснить це моїм полтавським колегам.