Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко нещодавно назвав цифри, які свідчать про посилення боротьби з «перевертнями в погонах». На 500 колишніх міліціонерів передано справи до прокуратури, ще 2500 — не пройшли атестацію.

Прокуратура Автономної Республіки Крим за 10 місяців цього року відновила у правах понад 90 громадян, притягнутих до адміністративної відповідальності. Однак складається враження, що правоохоронні органи розпочали чергову «кампанію» з наведення порядку.

Нині відверто заговорили про корумпованість і недосконалість системи. Нерідко зустрічаються факти, коли різні суди в одній справі приймають діаметрально протилежні рішення. Третя гілка влади сьогодні не підконтрольна нікому. Навіть суспільству. Ось і доводиться нашим громадянам бігати по колу в пошуках справедливості.

Історія, про яку хочемо розповісти, тягнеться з початку 90-х — благословенних часів старту загальної прихватизації. У Сумах вона розпочалася з «дерибану» виробничих приміщень місцевих побутовців. Від того чорного для них дня збігло майже 14 років, а кінця їй не видно. Принагідно зазначити, що тепер її продовжують недавні «опозиційні борці» з владною корупцією та свавіллям, які ще вчора на всю горлянку кричали: «Тримай злодія!».

Повмощувавшись у начальницькі крісла, вони хутенько поскидали маски правдолюбців, і вкупі з недавніми опонентами серед білого дня, схоже, намагаються прибрати до своїх загребущих рученят чуже майно. Тим паче попередники проторували для них достатньо широку стежину. Отже, все по порядку.

...Перший грім для колективу ТОВ «Ремпобуттехніка» (тоді ще Сумського техноторговельного підприємства. — Авт.) вдарив наприкінці 92-го, коли виконком Сумської міськради своїм рішенням відтяв у нього на користь новоспеченої податкової інспекції два поверхи з п’яти —загалом 628 квадратних метрів виробничої площі — в Центральному будинку побуту. Забрав, як на мене, незаконно, оскільки зводився він на пайових умовах на кошти всіх наявних побутових організацій Сумщини, у тому числі й «Ремпобуттехніки». І хоча експропріатори мали до нової власності такий само стосунок, як баба Параска до «Криворіжсталі», колектив проковтнув гірку пігулку. Однак, як засвідчили подальші події, то був лише пристрілювальний постріл, яким влада одразу поцілила двох зайців. Необізнані із новими законами, побутовці мовчки проковтнули і другу пігулку, піднесену наступним виконкомом, який «люб’язно» передав їм в оренду іншу їх власність — будинок побуту на вулиці Набережна річки Срілки, № 8 загальною площею близько 1100 квадратних метрів, що належить їм як правонаступникам фактично з прадавніх часів — близько 57 років.

— Гадаю, рішення про так звану оренду було прийняте з дальнім прицілом, — розмірковує нинішній директор «Ремпобуттехніки» Світлана Захарченко. — Дочекатися, доки вляжуться пристрасті, доки колектив його капітально відремонтує, а тоді приватизувати і це приміщення.

Версія більш ніж переконлива, хоча довести свій задум до логічного завершення тодішнім вершителям завадили об’єктивні причини — сумський електорат під час чергових виборів кишнув демократів-першопрохідців з насиджених місць. На жаль, у наступників — представників щербанівської когорти — виявилися набагато більші апетити. І розв’язало їм руки оте злощасне рішення попередників про оренду чужого добра. Побутовців не врятувала ні «вірча» грамота — рішення Сумського міськвиконкому за № 805 від 27 жовтня 1948 року (!), яким визнавалося й навіки закріплювалося право власності на цю споруду за сумською артіллю інвалідів, попередником нинішнього ТОВ «Ремпобуттехніка», ні довгострокова угода оренди на неї, термін дії якої завершується 2017 року. Залітні можновладці відкрито пішли в бій після того, як трудівники товариства, а це майже триста співвласників і працюючих, роками відмовляючи собі в підвищенні зарплатні, відшліфували старе приміщення до блиску, вклавши в його ремонт не одну сотню тисяч гривень отриманих за цей час прибутків.

— Донецькі стратеги виявилися набагато спритнішими за своїх сумських попередників, — розповідає голова товариства Наталя Андросова, — тож атаку готували тишком-нишком. Підтверджую, діяли вони, як ковбої у зачуханому американському бойовику. Спочатку, у вересні 2003 року, протягують рішення, яким визнають будівлю об’єктом комунальної власності. Та колектив стає горою на захист свого добра й відмовляється виконувати рішення сесії. Тож, аби уникнути обурення сумчан діями новоспечених хазяїв, донецькі новатори спішно змінюють тактику: замість кия беруть до рук палицю й вирішують підкорити фортецю змором, час від часу здобрюючи його кавалерійськими наскоками фіскальних органів. Однак її захисники встояли під безперервними наскоками. І влада вчергове змінює тактику — подає на бунтівників до Господарського суду Сумської області позов про cкасування рішення сесії міськради від 1948 року та розірвання двадцятирічного договору оренди.

— Ось тут і починаються незбагненні чудеса в решеті, — згадує ті події Світлана Захарченко.—Відповідач, тобто міськвиконком, для захисту в суді своїх інтересів ангажує юриста ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш» Геннадія Рибницького.

І де тут обіцяні чудеса? Учасник судового процесу вільний вибирати на свій розсуд будь-якого захисника, тим паче незаангажованого.

Якби ж то незаангажованого. Адвоката міськраді «позичив» один з найвідданніших сумських опричників тодішньої влади, голова постійної депутатської комісії з питань контролю за використанням комунальної власності та приватизацією Сумської міськради, а за сумісництвом — директор вищезгаданого заводу Олег Соколов.

Якими моральними критеріями керувався головуючий суддя П. Левченко, відомо лише йому, але 19 квітня 2004 року побутовці процес програли за всіма статтями і параграфами. Утім, через спротив останніх виконавцям не вдалося виконати судове рішення й виселити господарів з приміщення. Відстоюючи своє право на належну їм власність, не підкорилися вони також ні рішенню Харківського апеляційного господарського суду від 14 липня 2004 року, ні розпорядженню Володимира Омельченка від другого серпня 2004 року про передачу приміщення «Ремпобуттехніки» в оренду ТОВ «Гермес», яке невідомо звідки звалилося на їхні бідні голови.

Утім, і цього разу довелося відкласти акт експропріації до кращих часів. Налякали опоненти, які у разі силових дій з боку влади пригрозили їй безстроковою голодовкою. Довелося до часу затаїтися, адже такий конфуз міг геть перекреслити їхні зусилля із забезпечення в Сумах абсолютної перемоги на президентських перегонах провладному кандидатові. Тим часом опальний колектив використав паузу з максимальною віддачею і подав скаргу на всі попередні рішення і судової, і виконавчої гілок влади. Подав і... виграв. На відміну від свого колеги Левченка, суддя Сергій Миропольський 17 січня цього року визнає-таки право власності за його справжнім і єдиним господарем — колективом ТОВ «Ремпобуттехніка». Та свою довгождану вікторію переможці святкували недовго.

— Так, після фіаско на виборах провладного кандидата головний лицар приватизації пан Омельченко присмирів, а після зміщення з посади взагалі накивав п’ятами із Сум світ за очі, — коментує подальший перебіг подій Світлана Захарченко. — Місяців зо два просидів смирненько також депутат Соколов, а потім знову розгорнув бурхливу діяльність. Та не один. Втрату соратника одразу компенсував його наступником — виконуючим обов’язки голови Сумської міськради Сергієм Клочком. До речі, він донедавна був нашим чи не найголовнішим розрадником і захисником. Ще минулого року, перебуваючи в опозиції, і в приватних розмовах, і з мітингових трибун тоді ще добродій Клочко таврував «продажну владу» і закликав наш колектив стояти до останнього подиху. Та, вмостившись у керівне крісло, колишній «правдолюбець» одразу, схоже, «мімікрував». До обіду нам клявся у вірності вічним ідеалам, а по обіді підписав доручення «представнику» Сумської міської ради тому-таки Геннадію Рибницькому на право представляти інтереси останньої в Харківському апеляційному господарському суді, який у серпні нинішнього року знову став на захист влади. До речі, троє представників «Ремпобуттехніки» розповідали, що після судового засідання на власні очі бачили, як представник протилежної сторони зайшов до приміщення суду з чорним поліетиленовим пакетом, за якихось 5—7 хвилин вийшов звідти без нього...

Знехтував С. Клочко й роз’яснення голови спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України Валентини Семенюк де чорним по білому написано: «...Ваше право на оренду приміщення як орендаря захищається Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Відповідно до ч.1 ст.28 цього закону орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із встановленим законодавством захистом права власності...». Аналогічною була реакція й на кілька інших наших звернень, адресованих колективом й особисто до нього, й до виконавчих органів міськради. Замість нього відповідями під кальку на кшталт «вимітайтеся з приміщення у триденний термін» нас «радував» начальник управління комунального майна та приватизації цього органу В. Щербак. Одного разу нова влада навіть розіграла на початку березня з опальним колективом такий собі першоквітневий жарт, відправивши йому спецпоштою два аркуші чистого паперу.

— Які ваші подальші дії? Здаватиметеся чи й надалі рішуче захищатимете своє право на власність від тандему старих-нових керівників?

— Відстоюватимемо, доки є сили. Якщо публікація в «Голосі України» не «просвітлить» їхні гарячі голови, звернемося до юристів із проханням відстоювати наші права у вищих судових інстанціях. Нехай люди знають, чого варті сумські борці за правду, які убираються в тогу захисників гнаних і голодних... Припускаємо, що подаватимемо позов також на суддів, котрі, як нам здається, нехтують закони України.

Суми.