Жодне застілля не обходиться у нас без пісні. Сумної чи веселої. Споглядальної чи життєствердної. Задумливої чи безжурної. Але ця своїм задиристо-відчайдушним, а ще й із викликом, мотивом вважається неперевершеним гімном розкутості, насолоди та любові до втіх... І скрізь, де б її не співали, — в Полтаві й на Буковині, в Криму й на Донеччині — вона, з кришталевою чарою, шпагатівкою і срібною крешнею — безтямно радісна, щира й сердечна. Нікому невтямки, що цей застільний заспів має свого автора.
Отож буковинський соловей, поет Юрій Федькович занотував цей вірш у рукописній збірці
«Найкращі співанки руського народу на Буковині». Сюди потрапили не лише фольклорні твори, а й власні поезії, датовані «16 грудня 1886». Одна з них так і називається «Як засяду, браття, коло чари...» Щоправда, вона складається із одинадцяти строф, написаних у гумористичному тоні. Гультіпака напивається до такого стану, що його не лякають навіть бусурмани й сама костомаха з косою. Він, добре закропивши душу, ладен із свашкою прямо в рай. А там він частує кума, апостола Петра так, що на його галас збігаються усі святі — Сава, Гома, Дмитро, Миколай... Ну й хмеліли хлопці, аж похопився сам господь. Та ж і йому дали посмакувати горілки. Він же й повелів із неба: «Доки віку — доки ся нажиймо, а не забуваймо божих слів!»Звісно, зміст народної пісні, яку ввібгано всього в шістнадцять рядків, набагато загальніший і стисліший. Тут відсутня й сюжетна драматургія. Можна сказати, в ній лише три куплети перегукуються із твором поета, а один цілком відрізняється від першоджерела: він вигаданий, але ж таки в тому cамому дусі:
На тім світі не дадуть горілки,
Ані пива-меду, ні вина.
Що ж смикнемо, браття, шпагатівки?
Пиймо, пиймо, браття, все до дна.
Майже цілком, хіба що з деякими змінами, збереглися в тексті
«турки-яничари», «костомаха» і «рай». А от приспів зовсім інший. В автора він був ущипливо-насмішкуватий:Бо що нині — то я знаю.
А пси завтра марш заграють.
А позавтра кури загребуть...
У народному варіанті з’явилася своя
«філософія», що більше відповідала козацькому молодецтву безтурботності й зневазі до смерті.До того ж у пісні — куди відвертіше, вишуканіше й категоричніше, як кажуть, у лоб, щоб не піддавати сумнівам істину:
Кришталева чара — срібнеє дно,
Пити чи не пити — все одно;
Кришталева чара — срібная креш,
Пити чи не пити — все ж помреш.
Цей чотиривірш приспіву виник пізніше, як, напевне, з часом змінився й первісний мотив. Адже пісню було написано
«на голос» німецького, так званого буршівського маршу «Чи не всім нам дано жить красиво?» (Sіnd wіr nіcht zur Herlіchkeіt geboren?»). Однакові розміри, той самісінький настрій. І та ж обрана лінія, особливо в приспіві.Треба було чимало
«попрацювати» пісні за столом, щоб укластися в чотири куплети, залишити в них народне сприйняття застілля й відсвітлити чужу, рубану мелодію до звичайних українських ритмів.Навіть за сьогоденної життєвої скрути в Україні пісня не зникає із застільного репертуару. Її чути щосвята — вдома і в ресторанах; вона ніби додає людям снаги, морального здоров’я і впевненості в завтрашньому дні. Адже смерть — не перешкода в житті, а його завершення. Тож нічого журитися. Потрібно сміливо дивитися вперед і не втрачати віри у свою майбутність.
Наша пісня застерігає затятих пияків і нагадує їм: слід пити з розумом, хоча й
«усе до дна», бо, чого доброго, не забариться прийти сваха з косою! І тоді —прощавай навіки, шпагатівко, меди, пиво й вино. «На тім світі не дадуть горілки» — доста, нажилися, повеселилися, наспівалися...Тільки хто замислюється після чарки?
Ведучий рубрики
Микола ШУДРЯ.
