Свого часу Яворівський район дістав «друге дихання» завдяки створенню Спеціальної економічної зони. Нині ж деякі інвестори вважають, що Україна не виконує взяті на себе зобов’язання та що їм «перекрили кисень». З цієї проблеми ми й розпочали розмову із головою Яворівської райдержадміністрації Ростиславом Новоженцем.

— Ростиславе Павловичу, ваше перебування на посаді збіглося із переглядом пільгового режиму, в якому працювали суб’єкти СЕЗ. Сьогодні уже можна сказати, як це позначилося на економіці району?

— Наш район — депресивний, тобто сам на себе достатню кількість коштів заробити не міг. Тож у 1999 році, коли створювалася Спеціальна економічна зона, рівень безробіття сягав 15 відсотків. А за п’ять років діяльності СЕЗ ця цифра зменшилася втричі. Це вже результат. А загалом, кожен п’ятий долар, вкладений інвесторами у Львівську область, припадає на Яворівський район. На жаль, від 1 квітня пільги перестали діяти, тому нові інвестори зайняли вичікувальну позицію — чотири інвестори мали намір створити близько 4 тисяч робочих місць, і вже готові були розпочати діяльність у СЕЗ, але за умов, що буде збережено пільговий режим зони. Стосовно тих проектів, які вже діяли, то окремі підприємства зараз зупинили розширення виробництва, інші продовжують розвиватися. Наприклад, нещодавно ми відкрили другу чергу швейного виробництва «Йоха Україна». Там застосовуються надзвичайно цікаві технології виробництва дитячого трикотажу. Бізнес-план передбачав залучення додаткових потужностей і робочої сили, і навіть незважаючи на зняття пільг, вони виконують намічене. У той же час інше успішне підприємство, зі стовідсотковим данським капіталом, зменшило обсяги виробництва, бо в безпільговому режимі ефективність роботи різко падає. Якщо узагальнювати, то за цей час скорочено близько 240 робочих місць, деякі проекти заморожено. Сподіваємося, що тимчасово. Та найважливіше — це моральна сторона проблеми, адже довіру інвестора набагато важче відновити, ніж втратити. За попереднього режиму, ніде правди діти, були побори, були тіньові схеми, вимагання від інвесторів, спроби незаконного заволодіння тими чи іншими коштами. Все це стримувало інтенсивність надходження інвестицій, в тому числі і в спеціальну економічну зону «Яворів». Але чому сьогодні ми караємо тих, хто позитивно впливав на економіку району?

— Мабуть, ще одним чинником, що впливає на добробут мешканців району, є близькість кордону?

— Справді, близькість кордону трохи пом’якшує соціальне напруження. Мало того, є такі умільці, що на горілці, сигаретах, хоч це й непрестижний бізнес, за день примудряються заробити до 200 доларів. Чоловік бере блок сигарет, дві пляшки горілки, ще щось і декілька разів на день перетинає кордон. І це —законна процедура. Або ж бере чоловік свою машину, стає у чергу і... пропускає за винагороду інших. Часом мені кажуть в обласній адміністрації, щоб я поламав цю систему. Звичайно, її можна спробувати поламати, але, ймовірно, все це нагадуватиме «боротьбу зі збирачами колосків». За колосок — у тюрму, а в тих, хто вкрав мільйони — все нормально. Тому спочатку треба посадити тих злодіїв, які накрали в держави на мільярди, а тоді я буду ганятися за цими бідаками, які, можливо, просто більш спритні у нинішній ситуації, але я не вважаю їх злочинцями.

— Чи ви вже звітували перед громадою району про свою роботу на посаді голови райдержадміністрації? Похвалитися є чим?

— Є. Наприклад, у серпні зростання обсягів виробництва порівняно із серпнем минулого року становило 31 відсоток. Тим часом в області спостерігалося падіння обсягів виробництва на 11 відсотків. То чи можемо сказати, що наш район працює непогано? Можемо. З вашого дозволу, похвалюся ще здобутками нашого району. До 1 вересня здали найбільший освітянський об’єкт у Яворівському районі. У селі Старий Яр ми перебудували колишній Народний дім під школу на 150 учнів. Зібрали для цього «по крихті» 100 тисяч гривень спонсорських коштів. У районі став традиційним фестиваль «Молода Галичина». І він не фінансується з бюджету. Ми звернулися до підприємців і зібрали на «Молоду Галичину» потрібні кошти, і фестиваль пройшов непогано. Сьогодні про нього знають по всій Україні. Люди також із розумінням ставляться до проблем місцевої влади: нас підтримують, нам підказують, хоча іноді й зауваження роблять. Для прикладу, 24 серпня, у День незалежності, виступає один священик і каже: «Що це таке? Що за влада, чого вона варта, позахоплювала теплі місця, протирає штани, а цвинтар Української повстанської армії не впорядкований, нікому до того діла немає». Мені це тоді заболіло, але я нічого не сказав, а натомість поїхав на той цвинтар, запросив будівельників, звернулися до громади, зібрали гроші і на Покрову, у річницю УПА вже вшановували пам’ять воїнів повстанської армії на впорядкованому цвинтарі. Того дня діти принесли сотні кетягів калини і душа раділа. Також займаємося ремонтом доріг — цього року виконано робіт на 450 тисяч гривень. Скажу, що за роки незалежності така сума на ремонт доріг не виділялася жодного разу — максимальна планка була на рівні 115 тисяч. Звичайно, я не кажу, що у нас все чудово, проблем також багато. Але люди тут прекрасні і працьовиті. На жаль, дуже багато з них за кордоном. Але позитивні тенденції є, тому працюватимемо в цьому напрямі, а отже, зміцнюватимемо українську державу.