Відповідь на це запитання буття ми шукали в Яворівському районі. Саме тут наша газета рік у рік має найбільше читачів-передплатників. Отож і новини району — постійно на сторінках «Голосу України». Ми аналізували процеси зародження і становлення СЕЗ «Яворів», проблеми сірчаного виробництва й екологічні, пов’язані із його ліквідацією. Край, де народився і працював автор музики гімну «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький, має цікаву особливість: це — єдиний в області район, де спостерігається природний приріст населення. А багатодітні родини, якими багате Розточчя, чимось схожі на світлі й прозорі річечки і струмки, які течуть врізнобіч до двох морів — Чорного і Балтійського...

«Олігархи по сіну!»

Начальник Яворівського райвузла зв’язку, наш давній друг Ірина Матвіїв надіслала до львівського корпункту газети листа. Повідомила, що з нагоди 15-ліття «Голосу України» колектив пошти підготував подарунок — збільшення передплати «Голосу України», тож з листопада листоноші розносять до адресатів 911 примірників нашої газети. Також у районі успішно триває передплата і на наступний 2006 рік. Отже, традиційні Дні «Голосу України» розпочалися саме з Яворівського району.

...Напевно, Ірина Іванівна від Бога наділена особливим магнітом, який притягує читачів. Сама вона і вся її родина дуже люблять читати, а поштовий зв’язок — це взагалі її доля. Бо мама народила Ірину Іванівну... на пошті. Так сталося. Тож не дивно, що саме в кабінеті начальника Яворівської пошти з’явився перехідний приз «Мудра сова», запроваджений Львівською дирекцією «Укр-пошти». Яворівські поштарі отримали цю нагороду за результатами передплати періодичних видань і роботи загалом у першому півріччі цього року. Отож і нам «Мудра сова» підказала дорогу до передплатників.

Передусім навідалися до старовинного села Залужжя, щоб вручити редакційні призи листоноші Ганні Марків. Про її працю і про багатодітну сім’ю найкраще розповість ось цей лист сина Миколки. Він надіслав його на конкурс розповідей про канікули, що був організований «Львівпоштою»:

«...Канікули — це воля від науки, але багато фізичної праці. До праці мені не звикати. Привчений до неї змалечку. Нас у сім’ї дев’ятеро дітей. Найстаршому брату Петрові — інваліду дитинства І групи — 28 років, сестрі Марії — 27, брату Івану — 25, сестрі Оксані — 21, брату Василю — 17, сестрі Олі — 5, мені (Миколі) — 14, сестричці Христинці — 10, братику Тарасику — 9 років.

Тільки сестра Марія не проживає з нами, вона вийшла заміж і з сім’єю живе в Київській області. Таку сім’ю на селі рятує тільки праця на землі й корова. Тому мої канікули починаються з косовиці сіна. Косити я дуже люблю. Ранкові роси, запашні трави створюють мені гарний настрій. Косимо з братами разом. Ми в селі — олігархи по сіну, накосили найбільше копиць.

У цьому році за три тисячі гривень купили молоду корову, бо стара дуже копала ногами. До спільної череди наша годувальниця ще не призвичаїлася і доводилося випасати її окремо на мотузку. Корова вкрала в мене багато днів канікул, поки звикла. Коли пасу корову, часу не гаю, малюю.

На канікулах заготовляємо дрова на зиму, газу в нас немає. Город більше пильнують сестри, а хліб печемо по черзі.

А ще я допомагаю мамі розносити газети. Наша мама —поштарка. Вона 20 років добросовісно доставляє пошту у селах Залужжя та Цетуля. Один день на маминій пошті працював поштарем кореспондент газети «Високий замок» Дмитро Синяк. Находився, бідолага, багато, змок, змучився, бо без звички. Хоч ноги має довгі й сам дуже високий...

Я про пошту знаю багато: вмію продавати газети, знаю нові ціни на конверти, гречно ставлюся до пенсіонерів. Головне, я знаю начальника Львівської обласної дирекції «Укрпошти» Анатолія Івановича Кидисюка. Він нам привозив по мішку борошна, цукру, гречки і багато цукерків. У нас тоді був справжній Всесвітній день пошти і забезпечена зима. Колектив поштовиків завжди виручає нас у скруті.

Ще багато канікулярних днів я працював на будові церкви, складав цеглу. 22 грудня 2004 року в нас у селі згоріла старовинна дерев’яна церква Преподобної Параскеви. У ній колись був парохом автор музики гімну «Ще не вмерла Україна» отець Михайло Вербицький...

Скажу вам чесно, що доставляти листи легше, ніж писати. Пишу вже 5 днів. Потрібно багато думати, щоб гарно збудувати речення. За кожним написаним рядком уявляю свою вчительку мови та літератури Віру Дмитрівну Коламуняк. Як би вона оцінила мої роздуми? Якщо переможу, то куплю брату Петру матрац, він — лежачий хворий. Головне, під час канікул я загартувався фізично і написав перший у своєму житті лист.

Все, сідаю на велосипед і везу пресу в Цетулю.

До побачення. Микола Марків, учень 9-го класу».

До цього листа, котрий подаємо без купюр і правок, годі щось додати. Миколка не став переможцем, бо на конкурс листів, певно, були надіслані романтичніші розповіді про канікули. А ми, прочитавши листа, дуже хотіли потиснути йому руку, та «олігарх по сіну» ще був у школі. А історія з церквою — дуже сумна. Бо згоріла пам’ятка історії й архітектури, згорів дуже цінний старовинний іконостас. Свого часу, розповіла нам під час зустрічі керівник поштового відділення села Залужжя Катерина Хлян, його хотіли купити у громади колекціонери, пропонували великі гроші, та люди не погодилися. Усе село плакало, коли горіла церква. Пожежники прибули запізно, тож збереглася лише дзвіниця. Потім мешканці села подалися по всьому району просити гроші на спорудження нового храму. Нині сільські майстри зводять його власноруч, а допомагає вся громада — дорослі й діти.

Гніздо на ратуші — добра прикмета

З лелеками, які оселилися на високому і крутому даху Яворівської міської ради, нам не вдалося поспілкуватися. Вони вже навчили своє потомство літати і вирушили в теплі краї. Гніздо чекатиме їх до наступної весни. Але «співпрацюють» лелеки із мешканцями району надійно. Звечора ми зателефонували до головного лікаря Яворівської центральної районної лікарні Емілії Марків і поцікавилися, чи там, бува, не готуються до пологів, бо нас цікавлять наймолодші учасники Днів «Голосу України». У відповідь Емілія Остапівна розсміялася і пообіцяла: «Попрацюємо!» І що ви думаєте? П’ять хвилин після опівночі пані Катерина народила дівчинку, а о дев’ятій ранку — пані Люба — хлопчика. Отже, ми мали нагоду привітати молодих мам. А вам, немовлята, з роси і з води! Дасть Бог — ці пологи не останні.

Коли заходить мова про те, чому саме в Яворівському районі стабільно висока народжуваність та позитивна динаміка приросту населення, місцеві чоловіки гордовито озираються: мовляв, знай наших! А от статистика свідчить, що не останню роль у позитивних демографічних процесах у районі відіграє якісне медичне обслуговування. Щойно відремонтоване приміщення лікарні може конкурувати з приватними лікарнями в обласному центрі. Немало праці і нервів доклала до цього головний лікар Емілія Марків, яка обіймає цю посаду 11 років, а загалом працює в лікарні від 1975 року. Щоправда, із сучасним устаткуванням (як і скрізь у глибинці) тут сутужно, бракує апаратури. Але нижчий, аніж у середньому в області, рівень смертності та вищий рівень народжуваності — це найкраща і цілком об’єктивна характеристика і здорового способу життя, і рівня медичного обслуговування. Добре було б мати пересувну лабораторію флюорографічного обстеження, ділилася з нами головний лікар, бо ж район — це велика територія, не всі можуть дістатися лікарні, а рівень захворювання на туберкульоз в області доволі високий. Чим не об’єкт докладання зусиль і виконавчої влади, і депутатського корпусу? Та коли не допомагають, то хоча б не заважали.

Ось і у нашій присутності Емілія Остапівна не могла стримати сліз — їй доводиться заперечувати звинувачення у фальсифікації інвалідності чоловіка. Коли всі в окрузі знають, що її чоловік після двох інсультів уже не один рік прикутий до ліжка (свого часу він працював лікарем у Чорнобильській зоні), ці звинувачення наче й абсурдні. Але, щоб довести це черговій комісії, котра приїхала перевіряти чергову скаргу, довелося везти чоловіка на обстеження аж до сусідньої області. Комісія висновок зробила, але скільки сил, нервів і здоров’я кладеться на цю «боротьбу».

...У мальовничій місцині, яка називається Розточчям, одні річки несуть свої води в Чорне море, інші — в Балтійське. А в суспільстві, як і в природі: кожний обирає своє русло.

Яворівський район

Львівської області.