Третина населення Прикарпаття проживає нині в населених пунктах, які мають статус гірських. Загалом таких сіл і містечок тут нараховується 234. Села Яблуниця та Татарів Яремчанської міськради, де побували члени Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, — належать до їх числа.

Наскільки поліпшив суворе життя горян Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»? Якої підтримки потребують вони від держави? — цікавилися високі гості. Голова Яблуницької сільської ради Марія Павук на всі запитання відповіла коротко: «Цей закон майже не діє». Причина — недостатнє фінансове забезпечення його статей. По суті, каже голова, виконується лише стаття 6 цього закону, яка стосується доплат до зарплат, пенсій, стипендій. А ось стаття 3, в якій держава гарантує соціально-економічний розвиток населених пунктів, що мають статус гірських, поки що тільки декларація. Тим часом проблем у селі стільки, що без державної підтримки йому їх не розв’язати. Не всі ще домівки, за словами Марії Іванівни, електрифіковані, а про газифікацію тут лише мріють. Протяжність села становить 7 км. Щоб добратися до міста Яремчі (35 км від села), до центральної дороги треба йти пішки. У селі є фельдшерсько-акушерський пункт, але людям потрібна і лікарня. Власні ж доходи села такі, що не вистачає навіть на ремонт сільради. Люди тут живуть працьовиті, але не мають де заробити. Припинила діяльність туристична база «Гірська», що давала кусок хліба 70 жителям села. На яблуницькому базарі, що на межі з Закарпаттям, торгують майже 25 сімей, але багато доходів він не дає. Туристів на цьому напрямку негусто, бо відлякують їх розбиті дороги. Звичайно, найперспективніша справа для горян — сільський зелений туризм, але самотужки його не підняти.

«Якби нам дали кредити на цю справу та залишали всі доходи селу, а не забирали 60 відсотків їх до міста, село могло б розвиватися, та й молодь не виїжджала б за кордон шукати кращої долі», — вважає Марія Іванівна. Немало проблем і з видачею державних актів на землю. За словами сільського голови, такий акт обходиться селянинові десь до тисячі гривень! «150 гривень треба заплатити за аерозйомки, по 50—60 гривень — за кожний висновок відповідних комісій. Ось і порахуйте...», — ділилася своїм болем голова. Тож не дивно, що й в області загалом з видачею державних актів ситуація непроста, бо в селян на них просто нема грошей, а безплатними проектами скористатися не вміють.

З усього почутого висновок напрошувався простий: законодавча база для вирішення проблем гірських сіл достатня, але не діє, бо не має фінансового підгрунтя. Проте члени комітету вирішили її ще розширити і підтримали чотири законопроекти про внесення змін до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», які рекомендуватимуть Верховній Раді прийняти за основу. Ці зміни передбачають прийом громадян, які проживають на території населеного пункту зі статусом гірського, на навчання до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів та на курси для професійного навчання поза конкурсом, незалежно від місця навчання на території України, а також підвищення розмірів їхньої стипендії на 50 відсотків. Відмінників ж приймати до державних вузів без екзаменів за результатами співбесіди. А навчати всіх зазначених осіб за рахунок держави.

Інший законопроект пропонує щорічно при розподілі міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами передбачати кошти на розвиток закладів бюджетної сфери гірських населених пунктів у розмірі не менше 20 відсотків обсягу загального фонду місцевих бюджетів, з яких фінансуються ці заклади.

Як йшлося на засіданні, ці зміни коштуватимуть державі близько 4 мільярдів гривень, але «життя горян дорожче». Комітет вирішив рекомендувати Верховній Раді прийняти за основу і законопроект, який пропонує зменшити висотний показник, за яким населені пункти відносять до категорії гірських, до 350 метрів, а крутизну їхніх схилів — до 9 градусів. Не викликав заперечень і законопроект, який, зокрема, передбачає перерахунок розміру пенсій на 20 відсотків особам, що не проживають постійно у гірських населених пунктах, але працювали на цих територіях — до наданням їм статусу гірських — безперервно не менш як 10 років.

Івано-Франківська область.