5 грудня минулого року у Полтаві пропав чоловік. Спочатку дружині, яка поїхала провідати свою матір у Житомирську область, зателефонувала донька і повідомила, що батько не ночував вдома. Всі спершу подумали, що, може, поїхав у відрядження, адже працював чоловік водієм. Але після того, як його вже наступного дня почали шукати й на роботі, сім’я стривожилася.

— Ми почали шукати його по лікарнях, — каже Ольга Петрівна, — телефонували кілька разів у морг... Якось нас там навіть заспокоїли: мовляв, не треба тривожитися, ви ж бачите, що робиться в державі (а це був пік помаранчевої революції), то, може, він поїхав на Майдан... Я передзвонила всім родичам чоловіка в Івано-Франківській області, всім нашим колишнім сусідам і друзям, та ніхто нічого сказати про чоловіка не міг... Тому 11 грудня, вичерпавши усі власні можливості, ми написали заяву в Ленінський РВ міліції Полтави (за місцем проживання) про зникнення людини. Тим паче, що, судячи з ситуації, чоловік мав при собі й документи — паспорт та водійські права, тому коли раптом що — нам мали б повідомити...

Можна тільки уявити стан, в якому весь цей час перебувала сім’я.

Але ще важче уявити те, що відбувалося далі. Тому, щоб уникнути зайвих емоцій, звернімося до документів.

Начальнику Полтавського РВ УМВС Начальнику розшуку

8 грудня 2004 року в судово-медичний морг м. Полтава старшим слідчим прокуратори Полтавського району Д. В. Москаленком направлено труп чоловіка, встановленого як Локатир Ігор Ілліч, 1959 року народження, який знайдено біля мосту через річку Коломак.

8 грудня 2004 року було проведено судово-медичне дослідження трупа гр. Локатиря І. І. Встановлено, що причиною смерті стало алкогольне отруєння.

Прохання повідомити родичам покійного, оскільки труп досі знаходиться в морзі. За відсутності родичів чи в разі відмови в захороненні терміново направити на нашу адресу вашу письмову заяву на захоронення трупа гр. Локатиря І. І.

Начальник бюро СМЕ Ю. С. Аврамов.

Начальнику спецкомбінату похоронно-ритуального обслуговування Комарову А. І.

Бюро судово-медичної експертизи Полтавського облздороввідділу просить захоронити труп гр. Локатиря Ігоря Ілліча, 1959 року народження. Акт № 1365 від 8.12.2004 р. Актовий запис № 3954 від 17.12. 2004 р.

Родичі не встановлені. Паспорт СС 117275 на його ім’я додається. З прокуратурою Полтавського району погоджено.

За прокурора Полтавського району

Ю. М. Криливець

Начальник бюро Ю. С. Аврамов.

Ви вже здогадалися? Так, в обох випадках йдеться про ту само людину — Ігоря Ілліча Локатиря.

Але ж родичі про це не знатимуть! У Ленінському РВ його все ще продовжують шукати, а в Полтавському його... хоронять! При тому, що сім’я і родичі роблять усе можливе і неможливе, аби хоч щось дізнатися про рідну людину. До речі, час від часу дружину запрошують у райвідділ, щоб з’ясувати особи людей за тими чи іншими міліцейськими орієнтуваннями, але все марно. Один із впливових родичів піднімає на ноги міліцейське начальство навіть у Києві, доходить до самого міністра, але жодного промінчика світла на загадкове зникнення людини пролити так і не вдається.

І лише на початку листопада цього року (майже через рік після зникнення!) у Ленінському РВ Полтави при проведенні чергової звірки зниклих комп’ютер видає, що громадянина Локатиря І. І. давним-давно поховано.

Далі, здається, уже щось пояснювати неможливо.

Шоковані родичі їдуть на міське кладовище і справді, на ділянці, де зазвичай ховають бомжів, знаходять могилку з мармуровою табличкою на купці землі: «Локатир І. І. А\\з 3954».

І ось тут починаються запитання. Як можна було так проводити розшук, що про смерть людини, в кишені якої були документи, родичі дізнаються мало не через рік після смерті? Як можуть подібні «специ» займатися серйозними злочинами, коли вони не спромоглися відшукати «сліди» навіть чоловіка, якого знайшли буквально за кілометр від власної оселі? У якого є робота, є дружина і діти?

Як...? Як...? Як...?

...З родичами покійного ми побували на могилі, де цими днями вони встановили хрест і надгробок. Поруч лежить і казенна мармурова табличка «Локатир І. І. А/з 3954» (а/з означає «акт захоронення») . У цьому секторі всі могили з подібними табличками. З тією лише різницею, що на деяких є прізвища, на інших — стандартні написи: «Неизв. мужчина» або «Неизв. женщина». Втім, на деяких могилах уже з’явилися, як і в Локатиря, свіжі хрести. Можна лише здогадуватися, що й ці люди певною мірою розділили долю Ігоря Ілліча — їхні родичі «знайшлися» уже після того, як покійники опинилися в землі.

— Після того, що трапилося, ми вже нічому не можемо вірити, — кажуть родичі Локатиря. — Ми навіть сумніваємося нині: чи це справді він тут похований? Тому й будемо вимагати від прокуратури Полтавського району дозволу на проведення ексгумації.

Втім, прокуратура поки що такого дозволу не дає. Мовляв, треба спершу провести всебічну перевірку. Тож залишається лише сподіватися, що всі крапки над «і» в цій історії зрештою буде поставлено.

Але питання залишаються.

...Щороку в одній лише Полтавській області пропадає більше сотні людей. Як пояснили у відділенні розшуку злочинців та безвісти зниклих громадян обласного УМВС, тільки за 10 місяців цього року таких людей «назбиралося» 113. І це не завжди пов’язано з криміналом: хтось поїхав на заробітки, але з якихось причин втратив зв’язки з сім’єю, хтось «загубився» через певні психічні розлади і десь блукає, не в змозі згадати, хто він і що він, а дехто й просто не хоче спілкуватися з рідними...

— Недавно, наприклад, був випадок, коли одна жінка звернулася з проханням до нас знайти доньку, — пояснює начальник відділення розшуку В. Г. Дігтяр. — Ми знайшли її аж у Сумах, але донька категорично відмовилася спілкуватися з матір’ю, а згідно з чинним законодавcтвом ми не маємо права повідомляти про місце її перебування без особистої згоди. Декого доводиться шукати навіть з допомогою Інтерполу, однак це теж непросто, адже чимало наших громадян працює за кордоном нелегально, вони всіляко намагаються себе «не афішувати»...

Коли слухаєш правоохоронців, не можна не погодитися: вони виконують надзвичайно складну і відповідальну роботу. Але те, що трапилося з Локатирем, знову й знову змушує сумніватися в ефективності всієї «пошукової системи». Бо як можна говорити про розшук людей на безкраїх просторах Росії, десь на Апеннінах чи в Португалії, коли одні місцеві «пінкертони» не спромоглися знайти людину, котра зникла за кілометр від власного дому, а інші не могли (чи не схотіли?) відшукати її родичів?

— Це ж так на його місці може опинитися кожен із нас! — справедливо обурюються родичі Локатиря.

А таки може...

P. S. Родичі І. І. Локатиря просять звернутися через газету «Голос України» до міністра внутрішніх справ Ю. Луценка та Генерального прокурора України В. Медведька з проханням провести службові розслідування за вказаним фактом. І не лише для того, щоб покарати винних, а щоб і справді таке не трапилося іще з кимось.

А редакція газети сподівається повернутися до цієї теми в одному з наступних номерів.