Назад, у минуле століття, щоб прийти до... прогресу?

Стосовно шахтарських копанок є дві думки. Ті, хто займається безпекою шахтарської праці, вважають, що мала приватна шахта була і залишається мишоловкою, а власники таких вугільних розробок акцентують увагу на їхній перспективності. Наш кореспондент побував на одній з таких копанок, котра належить ТОВ «Перевальський торговий дім», щоб з’ясувати всі «за» і «проти».

За результатами реструктуризації вугільної галузі в Перевальському районі сьогодні працюють лише три шахти замість семи. До того ж якщо раніше кожна з них видавала на-гора по 2—2,5 тис. тонн на добу, то сьогодні видобуток коливається від 300 до 700 тонн. Вугілля у цьому регіоні є і його багато. Місцями воно виходить на поверхню, і гірники, щоб прогодувати свої родини, почали освоювати нелегальний бізнес. Останніми роками на Луганщині розпочався процес легалізації таких копанок. «Перевальський торговий дім» одним з перших в області одержав ліцензію на розробку. Для початку було зроблено аналіз того, що залишилося у старих і нещодавно закритих шахтах, оформлено відносини із селищними радами, на території яких розміщуються копанки. Сьогодні на балансі ТОВ — понад 13 млн. тонн вугілля, а незабаром з’явиться ще 10—12 млн. тонн. Найближчим часом підприємство підійде до нового етапу свого розвитку: на двох заявлених ділянках, запаси вугілля яких становлять у сумі майже 10 млн. тонн, буде розпочато будівництво нової міні-шахти. Відповідно до наміченої програми розвитку, від примітивних копанок ТОВ перейде до більш механізованого вугільного виробництва.

Хто працює і чому не йде молодь?

На таких вугільних виробництвах дозволено працювати лише до глибини 50 метрів від поверхні землі. Як стверджують фахівці, це безпечніше для життя шахтаря. Тим паче що він працює з відбійним молотком, обушком і не руйнує гірський масив так, як потужний вугільний комбайн. Тяжких травм і смертельних випадків на жодній із копанок ТОВ поки що, слава Богу, не було. Пояснити це можна ще й тим, що тут працюють тільки досвідчені гірники. Іншими словами — пенсіонери. Середній вік робітника — до 50 років. Адже, з огляду на важку працю, шахтарі рано йдуть на пенсію й одержують мало. Доводиться продовжувати працювати. Всі робочі місця у ТОВ атестовані, тому гірникам оформляють трудовий підземний стаж, йдуть відрахування до Пенсійного фонду. Одне слово, все, як має бути за законом. Здавалося б, підприємство не повинно відчувати нестачу кадрів. На одній лише шахті «Комісарівській» після її закриття два роки тому звільнилося 1200 гірників. Однак торговий дім відчуває постійний дефіцит у кваліфікованих робочих кадрах, універсалах 5—4 розрядів. Свого часу понад 200 осіб виявили бажання працювати на приватних вугільних розробках. Поговорили в центрі зайнятості з усіма, а прийняли на роботу лише 24. Через місяць залишилося тільки четверо. Інші не витримали випробування дисципліною, не знайшли застосування своїй кваліфікації працювати з механізмами і не прийняли форму оплати праці.

Керівники ТОВ вважали правильним повернутися до старої, ще часів Сталіна і Хрущова, системи — відрядної. Скільки тонн вугілля добув — стільки й заробив. Одне слово, доводиться, як то кажуть, тяжко працювати. Найкраща бригада з п’яти чоловік здатна добувати за місяць до 240 тонн палива. Якщо одна тонна вугілля коштує 50 гривень і більше, неважко полічити місячний заробіток робітників. В окремих випадках це набагато більше, ніж на державних шахтних підприємствах. Але, виявляється, добрі заробітки не приваблюють молодих гірників. Напевно, одна з причин у тому, що вони звикли працювати з механізмами, а відбійний молоток принижує їхню професійну шахтарську гордість. Крім того, потрібно бути ще й «багатоверстатником»: і вугілля рубати, і кріпити за собою, і вміти працювати з вибухівкою, і ще низку шахтарських премудростей знати. Молодь хотіла б працювати на сучасному виробництві, а не користуватися знаряддям праці минулого і позаминулого століть. І в цьому їй не можна дорікнути.

Чи впливають «копанки» на екологію?

Як переконують фахівці торгового дому, за їхнього видобутку вугілля в надрах залишається 18 відсотків технологічних втрат. Не вийняте раніше вугілля старих гірських розробок залишається і створює так звані бар’єрні цілики. У такий спосіб шахтарі запобігають проникненню води, газу й іншим неприємностям. Земля на поверхні постійно рекультивується, і за два роки жодних рухів помітно не було. Чому керівники ТОВ такі впевнені? Коли проводили розвідку пластів, натрапили на виробку ще 1945—1947 років і з подивом виявили схожу схему розробок. Отже, розрахували все правильно.

Чи є майбутнє?

Коли створювалася компанія «Вугілля України», ТОВ «Перевальський торговий дім» вступило до неї одразу. Що це дало? Сьогодні 90 відсотків палива, котре добувають, йде як державне замовлення на електростанції і коксохімзаводи, а 10 відсотків залишається для внутрішнього споживання. Усі 56 гірників одержують безкоштовне вугілля в розмірі 5—7 тонн на рік, як соціальна допомога паливо завозиться і ветеранам шахтарської праці.

У що стає собівартість тонни добутого вугілля, керівники ТОВ не кажуть. Комерційна таємниця. Однак не приховують, що вона дає змогу працювати з прибутком. Уже сьогодні підприємство може купити гірничодобувні механізми, замовляти наукові розробки й почати будівництво міні-шахти. Вона вже не буде називатися копанкою, тому що зробить крок у бік механізації окремих процесів з видобутку вугілля. Хоча ручна праця, примітивні знаряддя праці в умовах малих приватних копанок все одно залишаться.

Приклад «Перевальського торгового дому» свідчить, що, працюючи в правовому полі, через копанки можна прийти до створення приватної шахти, якщо вести правильну стратегію свого виробництва. Але, з другого боку, це ніяк не можна назвати виходом із ситуації, в якій сьогодні перебуває вугільна галузь.