Рада Європи та проблема громадського телерадіомовлення

Рада Європи по праву може розглядатися як політико-правова інфраструктурата інституційного «даху» реалізації панєвропейської ідеї, яка поступово приводить до розвитку загальноєвропейської інтеграції.

Політичний, правовий, інституційний інструментарії організації, на наш погляд, мають вирішальний вплив на континентальний вимір сучасної євроінтеграції, зміцнення її демократизаційного, гуманітарного потенціалу.

Саме на розвитку її гуманітарного потенціалу, на ролі Ради Європи у зміцненні й розширенні демократії через розвиток громадянського суспільства я хотіла б зупинитися докладніше.

На мою думку як фахівця у сфері міжнародних відносин та глобальних, регіональних і національних систем масової комунікації, не можна говорити про побудову і розвиток громадянського суспільства як у країнах—засновницях Ради Європи, так і в країнах, які ввійшли до складу цієї організації значно пізніше, не зачіпаючи питання функціонування різноманітних засобів масової комунікації. В першу чергу я маю на увазі феномен громадського телерадіомовлення, яке для Західної Європи є традиційним і вкоріненим у громадянське суспільство, його невід’ємною частиною, а в країнах перехідного періоду — дещо імплантованим. Я маю на увазі ті країни Східної Європи, де імплантація відбулася. Є й такі, де цей процес ще на стадії проектування.

Існує багато визначень поняття «громадське телерадіомовлення», але домінуючою є ідея, що таке телерадіомовлення повинно служити інтересам переважної частини громадян тієї чи іншої країни.

Основною відмінністю громадського телебачення від комерційного є не питання принципу, а питання мети. Головна різниця між громадським телебаченням і комерційним полягає в тому, що останнє націлене тільки на отримання прибутку, а перше — попри різноманітні форми — обов’язково пройняте іншою логікою, логікою розбудови громадянського суспільства, публічного інтересу і розвитку демократичних засад. Такою є головна місія громадського телебачення.

Треба зазначити, що, попри швидкий поступ глобальних процесів, які особливо яскраво проявляються в концентрації володіння медіа-конгломератами, в експонентному розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що стрімко змінює сучасні мас-медіа в цілому і телебачення зокрема, громадське телебачення все ж таки функціонує в межах національної системи телерадіомовлення розвинених країн, хоча не можна не констатувати, що середовище телерадіомовлення постійно змінюється за різними параметрами: від змін у законодавстві Ради Європи до змін, що відбуваються в комунікаційному законодавстві кожної окремої держави. Більш того, воно зазнає значного тиску як з боку комерційних телерадіомовників, так і з боку політичного (у зв’язку зі зростаючими труднощами його фінансування). Всі 90-і роки проходили під неухильним зростанням небезпеки для функціонування громадського телебачення. Особливе занепокоєння, попри впливове медіа-лоббі, такий стан речей викликав у Європі — колисці громадського телебачення. Адже воно, народжене у Великобританії (Бі-бі-сі), є практично в кожній західноєвропейській країні, а тепер і в ряді країн перехідного періоду.

Важливим відправним моментом для розуміння ставлення Ради Європи до громадського телерадіомовлення можна вважати Четверту європейську міністерську конференцію з питань політики у галузі мас-медіа, яку провела РЄ у грудні 1994 р. (Прага). Підсумовуючи цілі й завдання громадського мовлення, на ній було виділено дев’ять основних положень, яким повинно відповідати громадське телебачення, зокрема:

1. Спільне джерело повідомлення для всіх членів громади;

2. Форум для широкої громадської дискусії;

3. Безстороннє і незалежне висвітлення новин;

4. Плюралістичне, інноваційне та різноманітне складання програм;

5. Складання програм, які, з одного боку, зацікавлюють широку громадськість, а з другого — уважні до потреб меншин;

6. Відображення різних ідей і вірувань у плюралістичних та мультикультурних суспільствах;

7. Різноманітність національної та європейської культурної спадщини;

8. Створення програмної сітки мовлення, в якій би була представлена вагома кількість оригінальної телевізійної продукції, особливо художніх жанрів;

9. Пропонування для глядачів розширеного спектру програм, який їм не в змозі представити комерційний сектор.

Таким чином, резолюція наголошувала на таких чотирьох аспектах громадського телебачення: відповідальність за забезпечення інформацією; політична незалежність і почуття звітності перед громадянами; забезпечення фінансування; доступ до нових технологій.

На нашу думку, головний інтерес викликають такі поняття, як безсторонність та плюралізм редакційної політики громадського телебачення, відбиття в його програмах культурної спадщини, віддзеркалення мультиетнічного суспільства та технологічні інновації.

Але це, так би мовити, ідеальна парадигма громадського телебачення. Практика його функціонування сьогодні в різних країнах і регіонах світу показує, наскільки реальність співвідноситься з теоретичними положеннями.

Громадське телебачення — наріжний камінь демократії

Важливим є положення шостої міністерської конференції РЄ з питань медіа (Краків, 2002 р.), зокрема таке, що наголошувало на необхідності модифікації законодавчого забезпечення медіа у світлі сучасних структурних змін, що відбуваються в цьому секторі.

Особливої уваги, на наш погляд, заслуговує «Протокол щодо системи громадського телерадіомовлення», доданий до Амстердамського договору (1997 р.). У ньому громадське телерадіомовлення розглядається як наріжний камінь демократії. Тобто держави—учасниці Європейського союзу промовисто заявляють, що концепт громадського телерадіомовлення прямо належить до демократичних, соціальних і культурних потреб громадян і до необхідності підтримання плюралізму медіа. До того ж у протоколі вказується, що він жодним чином не підриває компетенцію держав-учасниць у фінансуванні громадського телерадіомовлення. Наприклад, у ньому зазначається, що «забезпечення функціонування громадського телерадіомовлення повинно бути в компетенції держав-учасниць, без претензій з боку ЄС, оскільки ця громадська служба повинна функціонувати так, як це визначено й організовано кожною окремою державою-учасницею, що не впливає на торгівельні умови та конкуренцію в Європі такою мірою, щоб стати на заваді спільному інтересу, і тому реалізація цього моменту має бути взята до уваги». Реалізація цього компромісного тексту між культурною та економічною важливістю є такою, що посилює потребу докладнішого визначення громадського телерадіомовлення.

Наприкінці XX ст. глобальний ландшафт телерадіомовлення змінюється прискореними темпами завдяки цілій низці технологічних, економічних, політичних, соціокультурних та історичних чинників. Під їхнім впливом зсуваються парадигми громадського телерадіомовлення і в країнах Західної Європи — регіоні, який є колискою громадського телебачення. Паралельно в Східній і Центральній Європі виникають нові моделі для розвитку і демократії, одним з уособлень яких є паростки громадського телерадіомовлення.

«Громадське телерадіомовлення в Європі під загрозою, яка посилюється через концентрацію медіа та втручання уряду. ВОНО ПОТРЕБУЄ БІЛЬШИХ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАХИСТІВ», — говориться в доповіді, виголошеній в ПАРЄ Паскалем Муні. Він підкреслив, що громадське телерадіомовлення потерпає від комерційної медіа-конкуренції та від втручання держави у редакційну політику медіа.

Парламентська асамблея Ради Європи приділяє велику увагу станові розвитку громадського телерадіомовлення. У рекомендації ПАРЄ 1641 (2004 р.) підкреслюється, що воно є важливим елементом демократії. У ній представлений стислий аналіз ситуації, в якій перебуває громадське телерадіомовлення в Європі; зокрема, йдеться про порушення принципів його функціонування в ряді країн, і, що особливо важливо для України, звертається увага на те, що «майже ніякого прогресу нема у прийнятті належного законодавства щодо громадського телерадіомовлення, яке б могло відповідати стандартам Ради Європи, в Азербайджані, Грузії та Україні» (пункт 5 рекомендації). Таким чином, Україна опинилася на далекій периферії в цьому питанні, яке безпосередньо пов’язане з оцінкою будь-якої держави в площині її наближення до ідеалів демократії.

Сьома Європейська конференція з політики в галузі мас-медіа відбулася в Києві у березні 2005 р. Її було запропоновано провести у рекомендаціях ПАРЄ. Вона мала б сприяти прийняттю відповідного законодавства про громадське телебачення в Україні та привести до модифікації вже існуючих законів у цій галузі, активізації зусиль усіх гілок влади, а також науковців та громадськості для розбудови демократичного суспільства в Україні. Але, на нашу думку, той позитивний імпульс, який могло б отримати українське громадянське суспільство від неї, не став відчутним. Про це зокрема свідчить і те, що на публічне обговорення не винесено ніяких концепцій або принципів функціонування національного громадського телерадіомовлення в Україні, хоча досвід країн—членів Ради Європи тут дуже великий. Він може прислужитися для розробки вдалої та життєздатної моделі українського громадського телебачення.

Зрозуміло, що найбільш складним питанням, далеким від реальностей української системи функціонування телерадіомовлення, є проблема його фінансування. Більшість європейських країн має змішану систему фінансування. Плата за телерадіомовні послуги поряд із державними вкладеннями — традиційний спосіб фінансування громадського телебачення і часто розглядається як найбільш правильний. Він існує в більшості західноєвропейських країн. Винятками є Іспанія, Люксембург і Португалія. У Нідерландах уряд вирішив замінити ці плати спеціальним податком, який додається до загального. Слід зазначити, що тут ідеться про фінансування саме громадського телебачення, оскільки в Європі є приклади, коли його функції вдало виконує державне телебачення (скажімо, у Фінляндії та Франції). Тут головним є суворе дотримання громадським телебаченням принципів, закладених у філософію публічного телерадіомовлення, а також некорумпованість державних структур, яка є відмінною рисою фінського та французького істеблішменту.

Усі ці процеси ставлять безліч проблем перед державами, суспільствами, теоретиками і практиками масової комунікації. Хочеться сподіватися, що позитивний досвід Ради Європи та моніторинг, який здійснюється нею щодо демократизації українського суспільства, стануть тими зовнішніми імпульсами, які сприятимуть побудові у нас громадського телебачення зокрема та громадянського суспільства в цілому.

Ольга ЗЕРНЕЦЬКА, доктор політичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, лауреат премії ім. М. В. Птухи НАН України, член Міжнародної асоціації медіа- та комунікаційних досліджень.