Так сталося, що листопад став знаковим місяцем для обох поколінь українців. Покоління «ДО» (народжене, виросле, змужніле, що прожило майже все життя ДО розвалу великого і могутнього Радянського Союзу) святкує в листопаді день Великої Жовтневої cоціалістичної революції. Покоління «ПІСЛЯ» (що усвідомило себе як громадян ПІСЛЯ проголошення незалежності України) готується відзначити першу річницю власної, Помаранчевої революції.

Те, що ці дві дати за дивним збігом обставин припали майже на один і той само місяць, мимоволі змушує порівнювати їх. Немов сама доля підштовхує нас поставити собі запитанням: що спільного в цих двох подіях? Чи — що важливіше — чим же вони між собою різняться?

Доказ, з яким не посперечаєшся, — обидві революції торкнулися кожного, хотіли вони цього чи ні. Хоч би що говорили ті, хто пережив їх, супротивники і прихильники змін, але й у жовтні 1917-го, і в листопаді 2004-го люди вийшли на вулиці, керуючись єдиним бажанням — бажанням змін на краще. Саме ті зміни, які настали після них, і не дозволили ігнорувати сам факт революції, залишитися осторонь, самовіддалитися. Обидві революції, принаймні на момент їх здійснення, стали символом не просто перемоги народу, а перемоги громадської активності і солідарності, перемоги справедливості.

Але в чому саме полягає ця справедливість? Адже революція сама по собі — це крайній захід. Вона неминуче тягне збій у роботі сталої державної машини. У кращому разі — погрозу настання хаосу в економіці та системі управління, у гіршому — кровопролиття.

У суперечці тих, хто стояв по різні сторони барикад (на щастя, досить умовних — у випадку Помаранчевої революції) постійно наводиться той само доказ. Супротивники революційних змін обвинувачують революціонерів у тому, що «їхня революція» була зовсім не революцією, а всього-на-всього переворотом. Суть цієї суперечки полягає в морально-етичній оцінці подій. Тож давайте розберемося в термінах. З по-гляду теорії марксизму, революція — це радикальна зміна існуючого ладу, тоді як переворот — це не більш ніж зміна правлячої еліти без зміни режиму.

Тобто в жовтні 1917 року в царській Росії була спроба замінити монархічний лад диктатурою пролетаріату. Сьогодні ми вже можемо судити про те, до чого ця спроба призвела. Монархія справді була замінена диктатурою, але не диктатурою пролетаріату, а диктатурою нового чиновника.

Повалення саме цієї диктатури, безжалісної і проникаючої в наше життя в усіх її проявах, стало метою Помаранчевої революції в Києві. Під час Помаранчевої революції українці, по суті, виступили за встановлення нової системи управління — демократичної, що унеможливлює верховенство чиновника над іншими людьми.

Хоч як це парадоксально, але комуністи — ідеологічні опоненти «помаранчевих» революціонерів, зараз навіть не згадують про диктатуру пролетаріату. У їхніх висловленнях постійно звучать заклики до встановлення «влади всього народу», що на практиці означає «владу одиниць від імені всього народу». Ми вже бачили втілення принципу «усе навколо народне, усе навколо моє», коли можна було поіменно перелічити людей, для блага яких у країні робилося «усе».

Треба визнати, що в ейфорії «помаранчевої» перемоги над бюрократичним ладом прихильники змін теж наламали дров, з погляду класичної демократії. Причина цього проста — ми так і не змогли до кінця засвоїти, а що таке щира демократія, заклики до якої лунають сьогодні на кожному кроці.

А суть щирої демократії полягає зовсім не в свободі слова чи свободі маніфестацій, вони є лише її наслідком. Насправді демократія — це найсучасніша і найефективніша система державного управління, і її реалізація не залежить від особистих якостей або політичної волі ні окремих політиків, ні навіть цілих урядів. Демократичні принципи реалізуються тільки за погодженості ключових державних рішень з волею і бажанням народу. А от настроювання і налагодження цього механізму — і є найскладніше і найважливіше завдання, яке стоїть нині перед нами.

Власне, створення нової системи управління — головний виклик для України. Тільки якщо нам вдасться створити нову формулу відносин у політиці, економіці, судовій владі, ми зможемо заявити про те, що Помаранчева, демократична революція в Україні відбулася. Інакше нам треба бути готовими до того, що через кілька років листопадові події в Києві будуть називатися не інакше, як жовтогарячим переворотом.

Але єдина умова, за якої можливо створити, налагодити і запустити механізм справді демократичної держави, — участь у цьому процесі більшості населення. Нехай навіть поки що в нашій країні йдеться про більшість активного населення, тієї (усього лише!) десятої частини її громадян, що розуміють важливість безпосередньої і активної участі в політичному житті України. Нас чекають парламентські вибори — а це для нас не так шанс провести роз’яснювальну роботу і залучити на свою сторону якнайбільше прихильників, як можливість продемонструвати ефективність демократичної системи.

Жовтнева революція 1917 року, хоч би які оцінки їй давали, — факт, що здійснився. Вона стала частиною історії, а змінити історію, на жаль, не можна. Наша, Помаранчева революція — революція нового століття, революція нового тисячоліття — ще тільки відбувається. Чи принесе вона зміни на краще, чи дадуть нащадки гідну оцінку нашим здійсненням, залежить тільки від нас. Майбутнє нашої країни залежить від нашої єдності, тому що багата і процвітаюча Україна може бути побудована тільки спільною, кропіткою щоденною працею.

Володимир Шкляр, голова Кримської республіканської організації «Народний союз «Наша Україна», народний депутат України.