У Чернівцях серед інших гонорових професій шанованою залишається професія сажотруса, неоціненного майстра, особливо у старій забудові австрійської доби. Черепичні дахи з фігурними коминами на будинках мають недовершений вигляд без постаті сажотруса. Торік чернівецьку команду сажотрусів визнано кращою в Україні. По досвід до них їдуть колеги з Кривого Рогу, Донецька, Закарпаття та інших областей.

Голова правління виробничо-споживчого товариства «Житловик» Юрій Мєдвєдєв, який очолює це підприємство вже чверть віку, також із когорти сажотрусів. Йому довелося чимало полазити чернівецькими дахами. Для кожного сажотруса повага до техніки безпеки — одна з найперших ознак професіоналізму. А непрофесіоналів у команді нема. Кожен сажотрус за життя кілька разів падає з даху. Від трагедій рятує майже альпіністське обладнання і побратими.

Нині до традиційних печей додалося чимало сучасних опалювальних систем. Щоб порядкувати ними, треба знати безліч нюансів. Гирі, «йоржі», страхувальні канати, респіратори — екіпіровка сажотруса за останнє століття теж майже не змінилася. Змінилися місто й городяни. 100 років тому, певно, ніхто б не дозволив після пікніка на даху засмічувати димовентиляційні канали пляшками й консервними банками. Часто сажотруси витягують з коминів мертвих птахів і котів. Така робота. Правду сказати, не дуже поцінована: заробляють вони 700—800 гривень. І вдесятьох роблять те, що мала б робити бригада з 35 душ.

...Першу ліцензію на професію сажотруса видано в Чернівцях у 1882 році. За Австрійської імперії для залучення людей до цієї малопрестижної й небезпечної роботи найвідданішим сажотрусам навіть надавали графського титулу. Їх так шанували в імперії, що у Відні звели пам’ятник на честь сажотруса.

Чернівецька артіль сажотрусів свого часу славилася корпоративними традиціями й добрими майстрами. Щоб увійти до цього шанованого товариства, треба було щонайменше чотири роки походити в підмайстрах. Потім тобі видавали відповідний документ, що засвідчував належну професійну підготовку і давав допуск до роботи. Один такий документ зберігся в чернівецькому архіві й підтверджує, що якийсь Міхаель Гайєн з Новоселиці, уродженець Росії, вивчав повних чотири роки ремесло сажотруса у свого майстра, Йогана Найнтайфеля, доклав зусиль для солідної і бравої поведінки. Документ виданий 24 травня 1890 року, столиця землі Буковина, Чернівці.

У місті вважалося: якщо в переддень нового року зустріти сажотруса та потриматися за ґудзик на його уніформі, будеш щасливий наступного року. Хай там як, а лише представники цієї професії — чи не єдині, кому вдалося з бруду й чаду вибитися в князі, себто в графи.