Кримська земельна «гарячка», рішуча боротьба нової влади з кричущими порушеннями містобудівного, земельного та водного законодавства й досі звучать в ажіотажній колотнечі. На слуху і те, як цьогорічної весни Президент України, Рада національної безпеки та оборони України та інші державні достойники суворо насварилися на порушників (у тім числі й високопоставлених), пообіцяли всіх вивести на чисту воду й неодмінно покарати. Тодішній Генпрокурор України здійснив персональний об’їзд Кримського півострова й публічно зобов’язав прокурорську вертикаль рішуче класти край земельним зловживанням місцевих рад.

Який це мало практичний результат, проілюструємо на характерному прикладі роботи прокуратури Феодосії. Найгострішою тут є ситуація в Коктебельській селищній раді. Понад дві тисячі громадян (із них майже половина — депортовані) потребують земельних ділянок для житлової та громадської забудови. Селищний голова Олексій Булига на їхні заяви відповідає співчутливо і стримано: у фонді територіальної громади немає вільних земель. І люди рік у рік ждуть. Своєї гіркої черги.

Реагуючи на звернення коктебельців, міська прокуратура провела «земельну» перевірку й виявила десятки порушень вимог містобудівного, земельного та водного законодавства. Подання про усунення їх направила пану Булизі. У довжелезному списку порушників значилося й прізвище громадянина Олександра Івановича Ковпака. На підставі рішення виконкому, але без дозволу державної архітектурно-будівельної інспекції, він одержав ділянку й спорудив двоповерхову цегляну «хатинку» загальною площею 291,4 кв. м із цегляною огорожею та металевою брамою на вул. Сєрова, 12-Б.

На земельну ділянку в 12,15 соток оформив державний акт на право приватної власності, виданий Коктебельською селищною радою 7 грудня 2001 р. згідно з рішенням 50 сесії 23 скликання за № 1848. Приватизаційну угоду оформляв селищний голова Олексій Булига, який знав, що Олександр Іванович постійно проживав і проживає далеко від моря, у місті Тернополі. Дивно якось, коктебельцям немає землі під забудову, а тернополянину, виявляється, є.

Лише торік у грудні став очевидним цей замаскований географічний маскарад, коли пан Ковпак, як дбайливий тесть, за договором дарування ощасливив садибою і земельною ділянкою у рівних частках доньку Наталію та зятя Віктора, які мешкають у Сімферополі. Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації це приватне, спільне, часткове домоволодіння з земельною ділянкою зареєструвало під

№ 5269304 та 5269305.

Одержавши батьківський «сувенір» на коктебельському узбережжі, щойно призначений прокурором Криму пан Шемчук 9 березня 2005 р. пише заяву все тому ж пану Булизі про відведення тепер уже йому особисто земельної ділянки для «ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га в селі Коктебель, що прилягає до моєї земельної ділянки по вул. Сєрова, 12-Б». Його дружина Наталія Олександрівна теж попросила цього ж таки дня «про виділення їй 0,05 га землі під садівництво, що прилягає до моєї земельної ділянки по вул. Сєрова, 12-Б». Хатинка є, земелька є, а от для садочка 17 соток не вистачало.

З небаченою оперативністю вже наступного дня, 10 березня 2005 р., 45-та сесія Коктебельської селищної ради четвертого скликання рішеннями №№ 3177 та 3178 дозволяє подружжю «збирати матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під ведення садівництва». Швидко у прокурора АРК з’явилася садиба й майже 30 соток приморської території. Звернімо увагу на те, що ділянки надані їм для садівництва, але за рахунок земель, що входять до категорії житлової та громадської забудови територіальної громади.

Щоправда, були й «парадокси», коли на вулиці Сєрова в районі будинку № 12 встановили «підозріле» сусідство з мешканцем Р. Ліхотою. І тут зчинився гармидер. Прибули працівники апарату прокуратури Криму, принесли протест, а сесія Коктебельської селищної ради скасувала своє рішення від 29.04.04 про дозвіл на виділення земельної ділянки для будівництва і обслуговування індивідуального гаража в районі будинку №12. Аргументи? Одним з них було порушено ст. 39 Земельного кодексу України. Мовляв, використання земель житлової та громадської забудови не відповідали генеральному планові селища. Тільки де принциповість Віктора Вікторовича як законника, котрий, знаючи, що сам одержав майже таке рішення сесії селищної ради, не відреагував на нього, як того вимагає Закон України «Про прокуратуру»?

Хтось подумає, що це випадковість або якийсь збіг обставин у роботі місцевого самоврядного органу. А позаяк, кажуть, що вищезгадана земельна арифметика відбувалася «за зачиненими дверима», то ті, хто викрив їх, потрапили в рішучу немилість: декого вже готують до звільнення з обійманої посади.

Земельні ділянки на кримському узбережжі, коли на них накидають оком поважні достойники, стають у ціні фантастичними. А щоб фантастика та ставала звичною привабливою реальністю, то до облюбованого органу місцевого самоврядування слід вигадувати відповідні службові маскарадні маски: кума, свата, тестя чи брата...

Феодосія.