Напевно, якби наші керівники, а з ними й більшість ЗМІ, менше вишукували негатив, а більше часу приділяли тому, що в нас добре, жили б ми, гадаю, набагато краще. Бо знали б, що є в Україні люди, які, попри всі перешкоди — позірні й реальні, роблять свою справу і допомагають її робити іншим. А вони в нашій країні справді є.

Один з них — Герой України Анатолій Головко , котрий ось уже п’ять років очолює ТОВ «Гайчур» у селі Тернувате і разом зі своїми 60 працівниками щороку дає солідний доход до скарбниці держави.

Цей матеріал я рекомендую використовувати як посібник, як зробити прибутковим те, що, на загальну думку, має потребу в дотаціях. А йдеться, власне, про сільське господарство, з яким після безлічі реформ так і не знають що робити. Тому раджу вам поїхати в господарство Анатолія Головка і повчитися: що робити, як робити і з ким робити.

Зустрів нас Анатолій Григорович на в’їзді в Тернувате, де розміщена його штаб-квартира, і повіз передовсім, ні, не до свого розкішного офісу, а на новий госпдвір, затим на поля, щоб показати і самому ще раз подивитися, як сходить озима пшениця, посіяна новим перехресним способом. Адже він потомствений сільський житель. Його мати пропрацювала 31 рік дояркою, а батько 40 років —механізатором. Та й він усі свої 52 роки, крім служби в армії і навчання, спочатку в Запорізькому сільськогосподарському технікумі, затим у Дніпропетровському інституті того ж профілю, віддав селу. І як головний агроном, і як директор колгоспу, і як керівник ТОВ «Гайчур», і як депутат Запорізької обласної ради, що постійно відстоює інтереси села та його жителів. Старший син також пішов його стежкою. Тут у нього і дім, і улюблена робота, і дружина, і діти, й онуки. Тому ця земля для нього — все.

Розмова вийшла недовгою, але грунтовною, під час якої господар постійно поглядав на годинника. Робота — насамперед.

За словами Анатолія Головка, товариство з обмеженою відповідальністю «Гайчур», хоча й не без труднощів створене у квітні 2000 року, зуміло за дуже короткий термін здобути статус господарства високої культури землеробства, організації високоефективного виробництва, рентабельного багатогалузевого сільськогосподарського підприємства, що працює на основі передових інтенсивних технологій.

Без патетики, «Гайчур» — зразкове підприємство з вирощування стратегічних для країни сільськогосподарських культур — пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику і сої. І цей труд керівників, фахівців і працівників винагороджений. Господарство має статус, що дає можливість виробляти і реалізовувати посівний матеріал пшениці, ячменю і сої.

Особливу увагу в господарстві приділяють вирощуванню сої (30—35% посівів від загальної площі оброблюваної землі), котра, на думку Анатолія Головка, дипломованого агронома, нині є не тільки економічно вигідною культурою, а й має високий потенціал у підвищенні родючості ґрунту.

У своєму арсеналі ТОВ «Гайчур» налічує понад десять сортів різних термінів достигання сої, серед яких найбільш перспективні і високоврожайні ранні сорти: Аметист, Романтика, Медея, Спринт; середньостиглі: Фаетон, Смарагдова; пізні: Агат, Подільська 416, Сонячна та інші. Протягом останніх років середня врожайність ранніх сортів в умовах ризикованого землеробства зони степів, без зрошення, становила 22—23 центнери з гектара, пізньостиглих — 27—35 центнерів з гектара. З огляду на високий попит на насіння сої в 2004 році господарство реалізувало понад 500 тонн репродуктивного зерна. Достатню кількість якісного зерна запропоновано було для продажу й нинішнього року. За високі досягнення в культурі вирощування сої господарство прийняли в члени Української асоціації виробників і переробників сої.

Вирощують у господарстві і соняшник (10—15 %), урожай його тут —більш як 30 центнерів з гектара. Складовими такої високої врожайності, на думку фахівців господарства, є високоякісне зерно від фірм «Сади України», «Сингента» і «Монсанто», а також дотримання інтенсивних технологій з використанням достатньої кількості мінеральних добрив і засобів захисту рослин. Щорічно господарство витрачає на хімічну обробку ґрунту до 200 гривень на кожний гектар. А їх у господарстві майже 2000.

У структурі посівних площ неабияку увагу приділяють й озимій пшениці (40%) як основній продовольчій культурі. Врожайність її останніми роками становить 50—55 центнерів з гектара.

У господарстві власна потужна матеріально-технічна база. Це сучасні комбайни «Массей Фергюсон» і «Домінатор», трактори «Массей Фергюсон», «ХТЗ 170», «МТЗ 1221», «МТЗ 82», а також широкий спектр землеобробної і посівної техніки нового покоління та оновлений на 100 відсотків автомобільний парк вантажних машин. Цікаво, що в господарстві на двох машинах, здебільшого, працює одна людина, що дає їй змогу заробляти чи як трактористові, чи як механізаторові, чи як комбайнерові.

Славиться господарство «Гайчур» і досягненнями в галузі птахівництва. Воно заслужено має статус племінного репродуктора другого розряду з розведення гусей горьковської породи. Сьогодні лише в «Гайчурі» та Харківському інституті птахівництва можна знайти цю породу в чистому вигляді. Маточне поголів’я господарства в кращі роки досягає 32 тисяч голів. Завдяки копіткій щоденній роботі, дотриманню оптимальних режимів годівлі й утримання, щорічно гусівникам вдається одержувати 40—45 інкубаторних яєць від однієї гуски. Й хоча витрати на одну гуску становлять до ста гривень, але й доход від неї —такий само. Тож справа варта заходу. Цього року ціна на яйця сягнула п’яти гривень, однак від клієнтів не було відбою. Адже продукція птахівництва господарства має попит у вісімнадцяти областях України, що дає змогу реалізувати за рік до мільйона яєць високої якості.

Значну частину прибутку підприємства дає напружена і висококваліфікована робота власного інкубаційного цеху, сезонна потужність якого становить півмільйона яєць. Це дає можливість забезпечити потребу в добовому молодняку гусей населення Запорізької і довколишніх Дніпропетровської, Донецької і Харківської областей. Двері «Гайчура» завжди відчинені для співробітництва з господарствами, які хотіли б налагодити в себе таку прибуткову і технологічно просту галузь, як гусівництво.

З великою любов’ю Анатолій Григорович говорив про своїх співробітників. Вони для нього — найбільше багатство. Це — головний агроном, заслужений працівник сільського господарства Ганна Гаврилович, головний економіст Лідія Галета, механізатори — Сергій Колісник і Михайло Плиска, водій Микола Бондар, птахівниці — Марія Солоха і Людмила Дрожжина, оператор механічного цеху Сергій Ярличенко і багато інших.

Адже основна мета керівника і діяльності товариства, за словами Анатолія Головка, — добробут і постійне поліпшення життя людей, котрі працюють у «Гайчурі». Для забезпечення високої продуктивності праці ТОВ створені і постійно поліпшуються виробничі та побутові умови: це і реконструйовані майстерні для ремонту й обслуговування техніки, і нові бокси та гаражі, і сучасна їдальня, пообідати в якій коштує 40 копійок, і кімната відпочинку з більярдом.

Середня місячна заробітна плата працівників підприємства за вісім місяців 2005 року становила 784 гривні. А максимальна зарплата цього року в деяких працівників господарства досягла майже 3000 гривень. І обов’язкова, вже забута багатьма, тринадцята зарплата. Той, хто хоче заробити, завжди має таку можливість. Крім цього, працівник, який пропрацював два роки, має право на безплатний відпочинок у санаторії в Трускавці. Причому господарство оплачує проїзд, видає командировочні. Цього року в санаторії оздоровляться 25 чоловік.

Розмір орендної плати за використання земельного паю — один з найбільших в області — 300 грн. за гектар. Отож багато хто в селі, навіть маючи можливість працювати в сильному і стабільному господарстві, як «Гайчур», воліє сидіти вдома і нічого не робити, одержуючи дивіденди зі своїх паїв.

Значні кошти виділяють засновники ТОВ на благоустрій села і доброчинну діяльність, на спонсорську допомогу для розвитку спорту в районі (футбольні, шахові та більярдні турніри), на підготовку молодих фахівців у вищих навчальних закладах (у 2005 році господарство сплачує 50% вартості навчання у вищих навчальних закладах за чотирьох випускників місцевої школи), на матеріальну допомогу Новомиколаївській школі-інтернату, Тернуватській СЗШ-К і лікувальним закладам району. З особливою теплотою Анатолій Головко відгукувався про Запорізький сільськогосподарський технікум, у якому свого часу навчався сам і де досі працюють його вчителі. Тому він вважає, що просто зобов’язаний був узяти над ним шефство.

Цього року розпочали будівництво церковного храму в ім’я Великомученика Анатолія і планують закінчити за шість років. Висота однокупольного храму становитиме 24 метри. Щорічно з прибутку підприємства на це переказуватимуть 250—300 тисяч гривень, що в підсумку становитиме майже два мільйони.

Р. S. Про свої нагороди Анатолій Головко не розповідає. Не годиться, мовляв, хвалитися ними. Та все-таки хочеться відзначити, що 1993 року він став заслуженим працівником сільського господарства, у 2002-му — кавалером ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, а 17 листопада 2004 року Президент України підписав указ про присвоєння йому звання Героя України. Адже завдяки його щоденній невтомній праці, ентузіазму й умінню спитати із себе і з підлеглих ТОВ «Гайчур» посідає сьогодні гідне місце серед передових господарств країни.

Новомиколаївський район

Запорізької області.