Запровадження Єдиної тарифної сітки — передумова диференційованого підвищення оплати праці

Під час переходу до ринкової економіки актуальною проблемою стала диференційована оплата праці залежно від кваліфікації, трудового вкладу, якості та обсягу виконуваної роботи. В умовах підприємництва таку диференціацію провести простіше, адже там, не порушуючи чинного законодавства, можна гнучкіше використовувати фонд заробітної плати. У значно скрутнішому становищі опинилася бюджетна сфера. Рівень заробітної плати працівників окремих її галузей, зокрема, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального захисту, не відповідає вимогам відповідних статей основ законодавства про охорону здоров’я, культуру, Закону України «Про освіту», де йдеться, що вона повинна бути на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати у промисловості чи в народному господарстві загалом.

Як відомо, ці норми практично не діють. Так, середня заробітна плата у промисловості на початок вересня становила 1023,32 грн., тим часом в освіті — 585,64 (тобто близько 58 %), а в охороні здоров’я та соціальному захисті — 472,69 грн. (близько 46 %).

Низький рівень заробітної плати у згаданих галузях є постійним джерелом соціального напруження у трудових колективах. Такий стан з оплатою протягом тривалого часу є причиною поширення бідності серед працюючих в освіті, культурі, охороні здоров’я, виникнення трудових конфліктів, страйків.

До того ж періодичне підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до збільшення прожиткового мінімуму не лише не поліпшує справи, а навіть негативно позначається на посадових окладах працівників. Адже найнижча заробітна плати зростає, а оплата праці кваліфікованих досвідчених спеціалістів залишається незмінною, а якщо й зростає, то на мізерну величину. Тому 30 відсотків лікарів зараз мають зарплату, трохи вищу від прожиткового мінімуму. Не краще справа з посадовими окладами в освітян, працівників культури і соціального захисту. Це веде до падіння відновлювальної і стимулюючої функцій, слабкої залежності оплати праці від кваліфікації персоналу і фактичних результатів праці.

Як першочерговий захід на шляху реалізації законних гарантій із заробітної плати працівників галузей бюджетної сфери необхідно запровадити оплату праці працівників цих галузей на основі Єдиної тарифної сітки. При її розробці за основу беруть визначення вихідної бази на рівні не нижче мінімального заробітку, встановленого у законодавчому порядку, збільшення тарифних окладів по розрядах, що забезпечує матеріальну зацікавленість у праці в міру зростання її складності, з урахуванням кваліфікації працівника на основі відповідних тарифних коефіцієнтів. Ця сітка базується на зіставленні складності трудових функцій різних груп і категорій персоналу, конкретних посадових обов’язків працівників і їх освітнього рівня з урахуванням змісту і характеру виконуваних робіт, керівництва підлеглими, ступеня самостійності та рівня відповідальності.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Уряд не раз намагався запровадити Єдину тарифну сітку. Так, зокрема, Кабінет Міністрів України 30 серпня 2002 року затвердив постанову № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Проте введення її в дію було перенесено на другий квартал 2003 року, а потім і на 2004 рік.

Враховуючи цю ситуацію, Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці 20 жовтня 2004 року провів комітетські слухання з питання оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки. У прийнятих за результатами слухань рекомендаціях комітет зобов’язав Кабінет Міністрів України ввести з 1 липня 2005 року Єдину тарифну сітку в оплаті праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати із збереженням міжпосадових співвідношень, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298.

Проте, як показало заслуховування цього питання в порядку контролю на засіданні комітету 18 травня 2005 року, робота уряду України із запровадження Єдиної тарифної сітки провадилась вкрай незадовільно.

Комітет знову звернувся до Кабінету Міністрів України з вимогою запровадження Єдиної тарифної сітки в повному обсязі до 1 січня 2006 року.

Заслухавши вже 2 листопада ц. р. питання про виконання рішень Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці щодо оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки, комітет відзначив, що уряд проводить певну роботу в цьому напрямі.

Проте рішення комітету з питання про введення в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» й досі не виконано.

Прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 22 серпня 2005 р. № 790 не тільки не узгоджена з профспілками (як цього вимагає чинне законодавство), а й містить низку істотних змін, які призвели до зменшення розміру гарантій щодо посадових окладів проти тих, які були закладені в попередньому варіанті постанови. Так, при запровадженні першого етапу скориговано у бік зменшення тарифні коефіцієнти з 7-го по 24-й розряди.

Взагалі, нова тарифна сітка значно знижує тарифні розряди щодо окремих бюджетних галузей у порівнянні з ЄТС 1993 року.

У зазначеній постанові не враховано пропозиції профспілок щодо нагальної необхідності започаткувати другий та третій етапи реалізації ЄТС у наступному році.

У проекті закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не передбачено коштів на ІІ і ІІІ етапи введення Єдиної тарифної сітки, а це призведе до того, що для окремих категорій працівників змін в оплаті праці в 2006 році не відбудеться взагалі.

Враховуючи зазначене, Комітет вирішив вважати роботу уряду України щодо введення Єдиної тарифної сітки в оплаті праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати із відновленням міжпосадових співвідношень незадовільною і звернувся до Президента України з вимогою дати доручення щодо підготовки і затвердження з урахуванням пропозицій профспілок в листопаді ц. р. постанови уряду про введення Єдиної тарифної сітки в повному обсязі з 1 січня 2006 році.

Своїм рішенням комітет рекомендував Кабінету Міністрів України:

внести до 15 листопада 2005 року на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці розрахунки із запровадження в повному обсязі умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки;

передбачити джерела додаткового фінансування бюджетних галузей з метою запровадження Єдиної тарифної сітки в Державному бюджеті України на 2006 рік;

до 1 грудня 2005 року внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2005 р.

№ 790 з урахуванням пропозицій профспілок, зокрема щодо коригування тарифних коефіцієнтів з 7-го по 24-й розряди, запроваджених на першому етапі реалізації Єдиної тарифної сітки;

негайно затвердити новий набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, визначених науково-громадською експертизою 14 липня 2005 року для встановлення нового розміру прожиткового мінімуму на 2006 рік, і врахувати його в бюджеті наступного року, при цьому забезпечивши дотримання центральними органами виконавчої влади чинного законодавства.

Комітетом визнано за доцільне заслухати на сесії Верховної Ради України звіт Прем’єр-міністра України Юрія Єханурова про врахування у проекті закону України «Про Держаний бюджет України на 2006 рік» фінансових ресурсів на реформування оплати праці, зокрема, на запровадження мінімальної заробітної плати, Єдиної тарифної сітки тощо.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що для досягнення реальних результатів у розв’язанні вказаної проблеми потрібна політична воля не тільки Верховної Ради України, а й Кабінету Міністрів України і Президента України як гаранта Конституції України.

Необхідно зробити все для забезпечення стимулюючої ролі заробітної плати в бюджетній сфері, відійшовши від принципу Міністерства фінансів України — «нема грошей».