Шахтарі без вугілля

Реструктуризація вугільної галузі забрала в Кіровську одразу три шахти із п’яти діючих. Для міста, історія якого дуже тісно пов’язана з вугільною промисловістю, втрата трьох великих підприємств вилилася в чималу трагедію. Кіровськ утратив свій стрижень, на якому тримався десятки років і на якому був зав’язаний весь економічний і соціальний комплекс. «Бежанівська», «Пролетарська», «Луганська» — кожна з цих шахт розташовувалася в селищах, в яких проживало до 5 тисяч осіб. Крім того, що люди позбулися роботи, вони залишилися і без вугілля. На шахті «Пролетарській» із майже 770 гірників і пенсіонерів, кому паливо видається безкоштовно, у другому півріччі його одержали лише 70, на «Бежанівській» вугілля завезли лише в 40 дворів, а всього одержувачів майже 860. На шахті «Луганській» на обліку із забезпечення вугіллям стоять 1176 осіб, і ніхто з них у другому півріччі паливо ще не одержав. Кіровська міська рада і виконавчий комітет уже давно б’ють тривогу, звертаючися до Мінпаливенерго, Кабінету Міністрів, Верховної Ради з проханням вирішити ситуацію. До всього додаються й конкретні пропозиції.

Ситуація справді складна. Річ у тім, що, згідно із законодавством, усі вуглекористувачі в разі закриття шахт передаються державному підприємству «Луганськвуглереструктуризація», і воно повинно забезпечувати їх твердим паливом. Для цього в бюджеті країни передбачені визначені суми. Однак ще 2004 року намічена обласною дирекцією «Луганськвуглереструктуризації» програма із забезпечення побутовим вугіллям споживачів ліквідованих шахт не була виконана. Причина одна — зменшення ліміту фінансування за цією статтею з боку Мінпаливенерго. Нинішній, 2005, рік не приніс змін і, більше того, поглибив проблему. Вугілля як і раніше не завозиться, оскільки в проектах ліквідації шахт «Луганська» і «Бежанівська» відсутній вільний залишок кошторисного ліміту. Одержувачі діляться на дві категорії: ті, хто залишився на ліквідованих шахтах, і які працюють на діючих. Працюючих шахт у Кіровську дві — «Голубівська» та імені Кірова. Однак і вони, відповідно до плану реструктуризації, підлягають ліквідації вже нинішнього року.

— Згідно з Гірничим законом, — пояснює міський голова Кіровська Володимир Патюта, — фінансування на забезпечення вугіллям для обох категорій виділяє Мінпаливенерго. У бюджеті за державною дотацією двох поки ще діючих шахт також передбачена стаття на забезпечення паливом. Але, маючи гіркий досвід, ми сумніваємося, що вона виконуватиметься в повному обсязі. Тому сьогодні запропонували Кабмінові альтернативний план допрацювання цих шахт. Закрити їх — великий злочин. І ось чому. Три вугільні підприємства ліквідовано, але не до кінця. Для повного завершення цього проекту необхідно 38 млн. гривень, а їх, зрозуміло, в держави немає. З цієї причини ніяк не вирішиться питання передачі землі під культивацію, і міністерство не може позбутися шахтних об’єктів, передавши їх місцевим радам. І вуглекористувачів у тому числі. Постає цілком логічне запитання: якщо держава не має засобів на перші три об’єкти реструктуризації, навіщо їй множити проблему, закривши ще додатково два вугільні підприємства?

Кіровська міськрада спробувала проаналізувати ефективність прийнятого урядом рішення з ліквідації шахт і ось якого висновку дійшла. Завданням реструктуризації було мінімізувати витрати держави на утримання вугільної галузі і позбутися нерентабельних підприємств. Їхня ліквідація коштувала державі величезних грошей. Скажімо, лише в одному Кіровську сьогодні потрібно майже 40 млн. гривень, щоб, як мовиться, довести до пуття ліквідацію трьох шахт. А які величезні кошти для цієї мети потрібні всій вугільній промисловості? Це один аспект. Другий — соціальний. Сьогодні тисячі людей залишилися без роботи, а міський бюджет — без грошей. Пенсійний фонд міста, наприклад, збирає лише 17 відсотків від потреби, тому переважно дотується. Керівники міста підрахували всі витрати держави й одержали такий результат: з 1998 по 2004 роки на утримання Кіровська з держбюджету було виділено 230 млн. гривень.

— Ми сьогодні на всіх рівнях доводимо, — каже Патюта, — що якщо родовище вугілля не виробило свій ресурс і його запасів вистачить ще не на один десяток років, не закривати його, а шляхом соціальної підтримки сприяти тому, щоб воно працювало. 230 млн. гривень, витрачених на реструктуризацію в Кіровську, вистачило б на обладнання цих підприємств устаткуванням, за рахунок чого вони працювали б, і соціальних проблем було б набагато менше. Невже цього ніхто в уряді не зміг прорахувати? Тепер закриваються ще дві шахти, і це «задоволення» стане країні у 155 млн. гривень.

Лихо саме не приходить

Ситуація в Кіровську відмінна від інших. Тут не можна діяти за звичною схемою, коли шахти «зрізуються під ніж», після чого залишається гола територія. Наприклад, «Голубівська» своїми гірськими виробками зв’язана з багатьма шахтами. Через те, що її сусідки закрилися, змушена тонути. Щогодинний приплив води становить 1000—1500 кубів, а для того, щоб її відкачати, щомісяця витрачається електроенергії на 700 тис. гривень. Це тільки відкачка води! Уявімо собі, що «Голубівська» закрилася. По-перше, під водою опиниться третя частина міста, яка розташована в низині. По-друге, вода піде в сусідній Первомайськ, оскільки кіровська шахта своїми гірськими виробками зв’язана з групою вугільних підприємств сусіднього міста. Висновок один: не закривати підприємство. Проте є проект на 155 млн. гривень, відповідно до якого виробництво ліквідується, але залишається діяти... як пристрій, котрий відкачуватиме воду, на що держава щорічно виділятиме 15 млн. гривень.

Міський голова звертає увагу на одну досить цікаву деталь. Багато років тому було розроблено проект, який мав технічно облаштувати головний водовідлив «Голубівської». У зв’язку з тим, що в шахту зливали воду шість вугільних підприємств, її повинні були обладнати не менш як 10 насосами, відновити всі труби, щоб вона працювала в нормальному режимі. Однак грошей на це так і не виділили. У 2003 році сталася аварія першої категорії. Насосів не було, воду не втримали і вона затопила дві діючі лави. Але шахту не закрили. Знайшли вихід: вище затоплених нарізали нову лаву і почали працювати. Щоправда, довелося використовувати малопотужну техніку, оскільки на більш сучасну держава грошей не дала. Сьогодні «Голубівська» добуває всього до 100 тонн на добу, хоча запаси вугілля в ній є. Міська влада просить в уряду: дайте 2 млн. гривень для встановлення більш могутнього комбайна, за допомогою якого можна щодоби добувати до 300 тонн вугілля і більше. Тоді і на відкачку води доведеться менше витрачати. Підрахували: суму 15 млн. гривень на рік можна зменшити до 9—8 млн. гривень. Шахта збереже 800 робочих місць і, збільшивши вуглевидобуток, зможе себе утримувати, зменшивши державні витрати. І головне — буде розв’язана проблема пільгового вугілля гірникам і пенсіонерам.

Біда шахти імені Кірова в іншому. Своє вугілля вона добуває аж під сусіднім Первомайськом, далеко обійшовши підземну територію «Голубівської». Довжина її гірничих виробок сягає 3,5 кілометра. Можна собі уявити розміри стрічкового конвеєра. Державні витрати тут чималі. Фахівці придумали схему, котра дає змогу зробити цей шлях коротшим, закривши зайві виробки. Шахта може працювати ще 25—27 років. Навіщо викидати величезні гроші на ліквідацію, якщо її обладнання коштуватиме в кілька разів дешевше?

Проста арифметика

Повернімося до вуглекористувачів. Отже, обласна дирекція підприємства «Луганськвуглереструктуризація» не може цілком забезпечувати пільгову категорію населення вугіллям, оскільки недофінансується. Дві кіровські шахти не добувають такої кількості палива, щоб його вистачило для гірників і пенсіонерів, яких до 6 тисяч осіб. Якщо проаналізувати, яку суму державі доводиться виділяти щорічно на побутове паливо для цієї категорії, то вимальовується сума, що перевищує 7 млн. гривень. Паливо треба ще привезти, потім прибрати його відходи. Це ще додаткові витрати.

Міський голова Кіровська пропонує альтернативу. Точніше — дві. За рахунок грошей, виділених на реструктуризацію, провести газифікацію будинків вуглекористувачів. Підраховано, що це обійдеться набагато дешевше. До речі, газопровід уже проведено на 40 кілометрів, і «голубий вогник» сьогодні обігріває 400 будинків. Пайову участь у цьому проекті бере і населення, чим здешевлює його.

А якщо мова все-таки йде про вугілля, то можливий такий варіант. Свого часу галузеве міністерство відмовляло підприємствам вугільної галузі в державній дотації. Шахти вимивали власні засоби і це призвело до того, що знос гірського обладнання сьогодні становить понад 70 відсотків. Якби держава взяла на себе технічну оснащеність підприємств, їй удалося б значно знизити дотацію вугільної галузі. Це вигідніше.

І ще про важливе. Жоден проект закриття шахт не був погоджений з місцевим самоврядуванням.

— Коли розглядали різні варіанти, один з них припускав побіжний видобуток вугілля на «Голубівській», поки її готуватимуть до ліквідації, — розповідає Володимир Патюта. — Але вийшло так, що долю підприємства вирішив один міністерський чиновник. Йому, бачте, в Києві видніше, що для нас головне в Луганську. До того ж він іще й погрожував звільнити всіх, хто піде проти його рішення. Якщо, скажімо, стосовно Кіровська приймають рішення, його мають розглядати не лише на рівні галузевого міністерства. Важливо враховувати думку місцевих органів самоврядування, профспілок, соціальних інституцій. А коли лобіюються чиїсь інтереси... держава тільки програє.

Міський голова звернувся до народних депутатів із проханням внести зміни в раніше прийняті і зовсім неефективні рішення з фінансування вугільної галузі. Особливо в частині проведення реструктуризації. Що стосується проблеми із забезпеченням паливом пільгової категорії населення, що виникла, то її теж можна розв’язати, якщо Кабмін виділить гроші на ці цілі. Зайвого Кіровськ не просить. Лише те, що було обіцяно. Поки що жодних відповідей із високих інстанцій громада не одержала. А зима вже не за горами.

Луганськ.