Люди завжди вірили в силу четвертої влади, і традиція в скруту звертатися по допомогу до засобів масової інформації живе давно. Час від часу читачі надсилають листи-скарги і до «Голосу України». Як, приміром, наш передплатник із Переяслава-Хмельницького Київської області Микола Івахно.

Ще з 1985 року він стоїть у черзі на встановлення телефону, тобто цьогоріч його чеканню виповнилося двадцять років. Чоловікові можна присвоювати звання ветерана-черговика. Щоправда, після перших п’яти років очікування Микола Іванович звернувся зі скаргою до «Правды Украины». На що рівно за місяць отримав відповідь від начальника Київського обласного виробничо-технічного управління Д. Худолія:

«Ваше письмо в редакцию газеты «Правда Украины» рассмотрено областным управлением связи. Работы по телефонизации Вашей квартиры будут выполнены к 01.04.90 г. Руководству узла строго указано на непринятие конкретных мер по установке телефона в намеченные ранее сроки».

Обіцяне залишилося обіцяним. Пожартували, мабуть, адже й дата в терміні виконання робіт — перше квітня.

Відтоді минуло ще п’ятнадцять років. Івахно як був у черзі на встановлення телефону, так і залишився. Маючи досвід звертатися до газети, Микола Іванович написав до «Голосу України» з проханням допомогти.

Редакція переслала листа читача до Укртелекому з відповідним приписом за можливості «допомогти вирішити наболіле питання».

А далі, як водиться, питання вирішувалося за звичною схемою: область, район... І ось «Голос України» знову отримав звістку від Миколи Івановича. Разом з листом він надіслав відповідь з тієї самої організації, яка обіцяла ще п’ятнадцять років тому до першого квітня виконати всі роботи. Щоправда, називається вона тепер по-іншому: Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» Київської обласної філії центру електрозв’язку № 3 цеху електрозв’язку № 4 міста Переяслава-Хмельницького.

Ось що повідомляє начальник цеху електрозв’язку № 4 П. Бочарін:

«1. Заяву на встановлення квартирного телефону Івахно Микола Іванович подав 26.15.85 р., (саме так зазначено в листі — певно, знову пожартували). 2. На пільговій черзі — перший по вул. Колгоспна. 3. Технічна можливість встановити квартирний телефон Івахну Миколі Івановичу є за умови виконання заявником технічних робіт: риття заявником траншеї вручну під закладку кабеля ПРППМ — 240 метрів».

От тобі й маєш! Та якби таку відповідь наш дописувач отримав п’ятнадцять років тому, він би траншею не викопав —вицяцькував!

Порівнюю ці дві відповіді і думаю: чи то так час впливає на людей, чи політична ситуація, чи зміна таблички на фасаді. Адже в першій відповіді всі роботи зі встановлення телефону мали виконати за два місяці, без залучення замовника. Через п’ятнадцять років уже сам Микола Іванович має траншею рити.

Пільговик теж не розуміє, чому повинен копати якісь ями на чверть кілометра, якщо ніхто із замовників ніколи цього не робив. Усі роботи виконували працівники вузла зв’язку спецтрактором (щоправда, у своїх дворах майбутні абоненти копали таки самі). «А навіщо копати траншею завдовжки 240 метрів, якщо дріт пролягає від мого будинку на відстані всього 18 метрів, — запитує Микола Іванович. — І чому пільгова черга стоїть на місці, а всім, хто може оплатити повну вартість робіт, встановлюють телефони?»

Згадалася прикмета недавнього часу — черга. У магазинах в кінці черги можна було купити якийсь дефіцит, в інших установах — отримати квартиру, номер на встановлення телефону, придбати автомобіль. У лазні — помитися.

Нині черг немає. У магазинах є ВСЕ і на всі смаки. Шкода, не для всіх. Можна купити квартиру, автомобіль, навіть телефон —мобільний. Але також не для всіх ця розкіш. А лазні просто зникли.

Установи є. Щоб тримати чергу. На квартири, які ніхто не отримує, на телефони, які черговикам не встановлюють...