Хроніка самозахватів

Уже більш як півроку група кримських татар самовільно живе в 14 приватизованих іншими власниками квартирах багатоповерхівки в Алушті. Обурені самозахопленням справжні власники експропрійованого житла за цей час встигли звернутися не лише до всіх кабінетів кримських владних структур, а й прокуратури, Кабміну, секретаріату Президента. Та звідусіль отримали лише формальні відписки. Днями справжні власники захоплених ще у лютому квартир пікетували прийомну Президента в Києві з вимогою виселити з їхніх помешкань громадян, котрі неправедно самовселилися, і нарешті повернути законно придбану ними нерухомість. Позбавлені житла відзначають, що з розумінням ставляться до проблем репатріантів: кримські татари мають певні права на державне забезпечення їх помешканням, але нехай пам’ятають й про те, що захоплені квартири люди не отримали від держави, а збудували й придбали за власні зароблені гроші.

В Алуштинському міськвиконкомі теж «розводять руками» навколо біди законних власників і відзначають: «Цей самозахват — нонсенс, бо сьогодні на квартирному обліку при виконкомі міськради стоїть 1411 громадян й ніхто з них не допустив таких брутальних протиправних дій». А стосовно самозахоплювачів відмовляються залагодити ситуацію тому, мовляв, що «доки ті перебувають в окупованих квартирах, зробити з ними не можна нічого, бо це не дозволяє житлове законодавство». «Самовселенці» у чужі квартири (де надійно загратувалися й мешкають весь цей час без газу, води й електрики) добровільно залишати житло навіть не збираються, готуються тут зимувати. До пропозицій правоохоронців і працівників міськвиконкому вирішити питання законним порядком загарбники чужої площі залишаються глухі. Всі умовляння звільнити захоплені ними приміщення зустрічають кепкуванням. Відмовилася порушити кримінальну справу за фактом захоплення приміщень й місцева міліція, яка спромоглася лише на «пораду» скаржникам, у яких відібрали їх власні квартири: «вигнати непроханих гостей силою (!)». Попри всю безвихідь із явного беззаконня, родини істинних власників житла в Алушті ще сподіваються на допомогу Президента й правоохоронців, які чомусь надто довго зволікають з поверненням квартир їх справжнім власникам. «Невже й далі буде попрано наше конституційне право на власність — приватизовані квартири, законно куплені за наші чесно зароблені трудові гроші, де ми й приписані?» — запитують люди, що опинилися на вулиці. Розповідають: 50-квартирний дім по вул. Ювілейній, 20 збудовано на кошти підприємства «Елемекс ЛТД». За договором житло законно розподілили між інвестором і містом. У міські квартири люди вселилися, а 14 жител фірми на певний час були арештовані: на початку цього року щодо працівників банку, що фінансував будівництво, порушили кримінальну справу. Судова тяганина закінчилася цієї весни. Власники 14 квартир підтвердили свої права на нерухомість, в яку за цей час встигли самочинно вселитися родини кримських татар. 15 березня після позову законних власників відібраних у них квартир прокуратура Криму порушила кримінальну справу за статтею захоплення приміщень (яка передбачає щодо захоплювачів до 5 років позбавлення волі). Та прокурори кажуть: «Проблема має вирішуватися не так у правовій площині, як у політичній». Тож офіційно звернулися з відповідними листами в уряд і Верховну Раду автономії з проханням допомогти врегулювати питання, зокрема, й шляхом переговорів. Коли повернуть, та й чи взагалі віддадуть законним власникам захоплене ще взимку житло — невідомо досі. Надто довгими виявилися тривалі переговори й судові тяганини.

На жаль, алуштинський випадок не єдиний у довжелезному списку кримських самозахватів. Така сама доля спіткала й колись чарівний старовинний дім історичного й архітектурного значення в Сімеїзі, відомий, зокрема, тим, що тут жив і писав повість «Fata morgana» наш класик Михайло Коцюбинський. У цьому приміщенні знаходилося (до нинішньої зміни прописки) житлово-комунальне господарство Сімеїзької селищної ради. Відразу після переселення ЖКГ в інше приміщення будинок, що тимчасово звільнився, запропонувала охороняти група місцевих кримських татар. Мовляв, «щоб не захопили інші — прибулі татари». «Свої» охоронці вже облаштувалися тут так надійно, що тепер сюди не мають змоги зайти навіть представники влади.

Схожа ситуація і з чималим сусіднім ланом радгоспу-заводу «Лівадія». Із захопленого уже кілька років тому лаврового поля, «застовблювачів»- репатріантів не може видворити ніхто й понині. Почуваються вони господарями й на плантації інжирового саду, списаного для передбаченого планом благоустрою курортного селища будівництва автостанції. А в ще одній колишній окрасі й візитівці Сімеїза — віллі «Ксенія» (майстерному творінні найвідомішого архітектора найпишніших кримських палаців Миколи Краснова), розташувалося аж понад 30 родин репатріантів. Колись розкішний палац став після революції одним з корпусів санаторію «Красний маяк», який у часи перебудови передав цей (уже тоді занедбаний) архітектурний шедевр на відповідальне зберігання санаторію «Південнобережний», відомчо підпорядкованому Мінохорони. Воно ж роками пасивно спостерігає, як його власність гине й тепер... брутально вилучається. Кажуть, ця байдужість від нехоті витрачатися на охорону й ремонт і прагнення взагалі спекатися занедбаної перлини, передавши її тепер Фонду майна Криму. Тим часом у чергу, щоб воскресити колись чарівну, нині занапащену віллу (здатну давати неабиякий зиск) давно стоять солідні інвестори. Але їх відлякує тривала неправова ситуація, в якій опинилася «Ксенія» — свідок популярності чарівного Сімеїза, наймоднішого до революції 1917 року буржуазно-аристократичного курорту.

...І дотепер немає відповіді на запитання, чому кримські татари (у яких справді було брутально відібрано багато власного майна під час неправедної й жорстокої сталінської депортації усього їх народу з півострова) замість того, щоб опікуватися його законним поверненням, дозволяють собі претендувати не на своє, обравши протиправний метод самозахватів?

Крим.