У селі Берізки сподіваються на газ хіба що від... американців
У чому відмінність міського жителя від сільського? Насамперед, — у благах цивілізації. Місто живе, доки по трубах і дротах подають газ, воду, електрику. Раптом відключили — паніка. Більшості селян такі переживання невідомі. Через відсутність цих благ.
Навряд чи колишні представники уряду (аж ніяк не селяни) замислювалися про наслідки деяких своїх висловлювань. Нещодавно було сказано фатальну фразу:
«Газифікація сіл — це закопування грошей у землю». Її одразу взяли на озброєння у Кривоозерському районі. Жителі села Берізки переконані, що стосовно них її активно втілюють у життя.Усім зобов’язані самим собі
Берізківці на допомогу влади зроду не розраховували. Коли років зо два тому сталося заледеніння, самі впоралися з його наслідками. Організували бригади, витягали з полів стовпи ліній електропередач, що попадали, самі їх ремонтували. Поки весь район сидів у темряві, Берізки перші були зі світлом. Самостійно рятували село і від підтоплення. На роботи з дренажу й у минулому, і цього року з обласного бюджету було виділено гроші. До Берізків вони не дійшли. Дренаж робили самі.
Газ теж вирішили проводити самі. І теж перші в районі. На сході створили комітет з газифікації. Обрали головою шановану в селі людину, Ігоря Ворону. Починаючи з червня, вдалося зробити багато чого. Практично всі домовласники написали заяви про бажання мати газ і витратитися на його проведення. Розрахували, що з кожного будинку треба внести по п’ять тисяч гривень. Сума чимала. Тому гроші здавали частинами — хто скільки може. Звичайно, перший внесок не перевищував 500 гривень, але є і ті, хто вже вніс по 2—3 тисячі.
Взялася за газифікацію фірма
«Трансгазбудінвест». За словами її директора Степана Ердика, селом потрібно прокласти 21 кілометр труб:— У день ми можемо укладати по два кілометри. Якщо постаратися, за десять днів газ прийде в село. Усе необхідне для цього маємо. Але... поки що не судилося.
Справа — труба
Каменем спотикання в газифікації села і всього району стало питання географії. Тобто визначення маршруту газопроводу-відводу. Історії цього питання майже 15 років. На початку 90-х було запропоновано такий варіант: прокладати газопровід-відвід з Любашівки Одеської області. Допомогти в реалізації цього проекту міг би розташований поруч із Кривим Озером Нікелевий завод у с. Побужжя. Але пізніше завод підвів собі газ з іншого боку, минаючи Криве Озеро.
На думку Володимира Сусуловського, найреальніший проект газифікації району і села Берізки сьогодні складається з будівництва підвідного газопроводу одночасно від смт Врадіївка і від Побужжя. Врадіївка розташована всього в чотирьох кілометрах від Берізків. А Любашівка — в 25-ти від Кривого Озера. Орієнтовно вартість проекту
«Врадіївка—Криве Озеро» — набагато дешевша раніше запропонованого. Якщо на перший планувалося витратити 25 мільйонів гривень, то на другий потрібно всього 9—11 мільйонів.Але проблема в тому, що в постановою КМУ передбачено виділення субвенції на перший етап, тобто
«Любашівка—Криве Озеро». Гроші не дуже й великі. Усього мільйон. Його може вистачити хіба що на чергове коректування цього проекту. До речі, за словами того ж В. Сусуловського, це буде вже третє коректування за останні кілька років. І все дарма. Газу як не було, так і нема, а на коректування проекту постійно безглуздо витрачаються бюджетні кошти.Якби змінити в постанові всього один рядок, гроші дійсно пішли б на благо. Приміром, записати не
«газопровід Любашівка—Криве Озеро», а просто «газифікація Кривоозерського району». Тоді 600 тисяч пішли б на новий проект, а інші 400 — власне на газопровід. Зокрема, на газифікацію школи-інтернату біля Березків.«
Хочемо газу»Такими словами зустрічає директор школи-інтернату для дитят-сиріт Зінаїда Халимон. Навчальний заклад було відкрито в 1935 році для дітей репресованих. Корпуси дуже старі, великі, погано опалюються. В інтернаті топлять вугіллям. Для цього на зиму запасають 400 тонн
«чорного золота», запрошують на роботу аж 20 кочегарів. Сьогодні тут 280 дітей із усіх районів області. Тепла вистачає усім, в основному, сердечного. Газифікація школи-інтернату розв’язала б багато проблем.Але й тут позиція районної влади більш ніж дивна.
— Вона ж поруч з Берізками, ця школа-інтернат, — каже голова райдержадміністрації Борис Коловоротний. — Будуть там проводити газ і школу захоплять.
Тільки-от, як і хто
«захопить» школу. Селяни — ті газ собі ведуть за власні гроші. Не можуть же вони потягнути й державну установу.Узагалі ж, складається враження, що районне керівництво має чи то наполеонівські плани, чи то
«кремлівські», мрійливі.— Дуже скоро ми побудуємо в районі заводи, комбінати, могутні підприємства, — ділиться Борис Леонтійович. — І тоді знадобиться саме газопровід з Любашівки, щоб охопити все на шляху.
Але як пояснити бабусі з Березків, що їй треба почекати, поки здійсняться грандіозні плани? Адже тепла їй хочеться вже зараз. Зрештою, ніхто не заважає районній владі будувати стратегічний газопровід. Якщо раптом гроші знайдуться.
Розповідають ще про один масштабний проект керівника району. Анатолій Маневич, голова сільськогосподарського підприємства в Берізках і депутат райради, повідав історію, що справді вразила. На одній із сесій райради глава райдержадміністрації повідомив, що газифікація — це пережиток старої влади. Сьогодні треба шукати інші підходи. І запропонував такий підхід в особі приїжджого
«американця». Той нібито готовий вкласти «у тепло» 100 мільйонів доларів(!).Почувши про таку
«халяву», багато хто з березківців свої заяви на газифікацію забрали. З 450 їх залишилося всього 157. Інші чекають приходу американців з мільйонами доларів.Можна б і не звертати увагу на деякі ідеї-маячню, якби не одне
«але». Зима — на порозі. Люди, котрі заплатили за газифікацію, віддали, можливо, останні гроші. Як наслідок — не закупили вугілля. Тонна вугілля коштує 500 гривень, а на зиму треба б тонни три-чотири. Чи дочекаються вони газу, якщо з цим питанням так зволікають? Як переживуть зиму? Прикро, що не подумала Юлія Володимирівна про цих людей, коли складала свою програму їм (людям) назустріч.Миколаївська область.
