Ця звістка стрімко облетіла Диканьку: до місцевої картинної галереї привезли два живописних полотна художниці Марії Башкирцевої. Привезли аж із Ніцци — міста на Лазурному узбережжі, що у Франції. Це копії з картин «Автопортрет з палітрою» та «Автопортрет стоячи», виконані з натури Анастасією Чугуновою-Тетрель. Цей дарунок зробили своїм землякам Микола та Тетяна Швеці. Так розпочалося втілення заповітної мрії — створити на батьківщині Марії Башкирцевої унікальну картинну галерею, де будуть зібрані копії всіх творів талановитої зірки з Диканьки. Марія згасла в 24 роки, але світло її творчості й досі примушує трепетати серця прихильників живопису.

Що таке любити Вітчизну

Директор Диканьського історико-краєзнавчого музею та картинної галереї Василь Петрович Скорик давно знайомий із подружжям Швеців і завжди зустрічає земляків-меценатів з радістю. Бо цікаві ідеї, яких у його команди вистачає, часто залишаються на папері, якщо немає розуміння та фінансової підтримки. Та й отаку щиру любов до рідної землі нечасто в людях зустрінеш.

Сам Микола Швець родом із Великих Будищ. Його життя було непростим — зростав круглим сиротою, відразу після школи пішов у колгосп, потім — армія... А там хлопцеві, який мав гострий розум і бажання вчитися, запропонували вступити до військового училища, академії... Коли ж у чині полковника вийшов на пенсію, оселився в Москві, став помічником генерального директора солідної фірми «Рособоронекспорт». Об’їхав чи не весь світ, у поїздки нерідко брав дружину й доньку. Дружина Тетяна Дмитрівна, також диканьчанка, колись працювала в місцевому історико-краєзнавчому музеї старшим науковим співробітником. Полишаючи батьківщину, подружжя пообіцяло не поривати зв’язків з улюбленою Диканькою. І це були не просто слова! До якої країни не приїздили б Швеці у справах служби, вони завжди шукають хоча б якісь відомості, пов’язані з рідною землею. Звідки така любов до Вітчизни? Адже їхнє життя на чужині начебто було в достатках, які не порівняєш із сирітською юністю. Та ностальгія не полишає їхніх сердець, бо для людей такого духовного рівня є речі, важливіші за ситість.

Європа готова поділитися

Торік, побувавши у Франції й тамтешніх музеях, Микола та Тетяна Швеці були вражені тим, що французи обожнюють творчість Марії Башкирцевої. Роботи художниці є у всесвітньо відомому Луврі, в музеї імені Жуля Шере, що в Ніцці. Є там музей і вулиця Башкирцевої. А у нас, на її батьківщині, після багаторічної мовчанки лише починаємо відкривати її ім’я. Так і виникла ідея створити музей Марії Башкирцевої в Диканьці, де будуть зібрані копії її картин, розкиданих по музеях і приватних колекціях у Франції, Голландії, США, Німеччині, Італії, Греції, Люксембурзі, Росії й Україні. В музеї знайдеться місце й іншим унікальним експонатам, пов’язаним із життям Марії, яка за свій короткий земний вік створила ще й чималий літературний доробок.

Микола та Тетяна Швеці зустрілися з родиною Апостолеску та членами «Товариства друзів Марії Башкирцевої», які готують до публікації повне видання «Щоденника» художниці. Цей «Щоденник», хоча і в скороченому варіанті, вже не раз перевидавався в Росії. А в Україні, рідною мовою, жодного разу. Вийшла тільки книга М. Слабошпицького про художницю. Нині в Національній бібліотеці Франції є 106 рукописних зошитів Марії Башкирцевої. Подружжя Апостолеску, підтримавши ідею створення музею Башкирцевої в Диканьці, пообіцяло передати для нього фотокопії сторінок «Щоденника» (а тих сторінок майже 20 тисяч!).

Родина Швеців уже отримала 15 томів цієї грандіозної праці французькою мовою, а до кінця року надійде й останній, шістнадцятий. Над перекладом працює російська шанувальниця таланту Башкирцевої Тетяна Чугунова, яка переклала російською мовою книжку Колетт Косньє «Марія Башкирцева. Портрет без ретуші». Та й сама Тетяна Швець намагається краще опанувати французьку, щоб і «Щоденник» читати, і листуватися з дослідниками творчості Башкирцевої.

Прикрощі на кордонах

— Ми вже й будинок для музею примітили, — каже Василь Скорик. — Це колишнє приміщення банку «Україна» — будівля цілком гідна для картинного багатства Башкирцевої. Це буде музей, куди приїжджатимуть люди з усього світу.

Звичайно, зібрати оригінальні полотна неможливо — жоден музей, у Франції чи в Україні, не погодиться віддати такі картини. Одне, що коштують вони дуже дорого, інше — мати такі роботи у себе — велика честь для музею. Тож Микола та Тетяна Швеці хочуть зібрати копії. Але від цього майбутній музей у Диканьці не втратить цінності, адже він буде єдиним якнайповнішим зібранням творчості художниці. Кожна з країн (а вже проведено відповідні переговори), яка володіє оригінальними картинами Башкирцевої, поставила умову: копії повинні створювати вітчизняні художники. Мистецтвознавці вважають, що тільки так вдасться не просто продублювати картини, а й передати найтоншу енергетику, що йде від полотен. На картинах, які Диканька отримала з Ніцци, можна відчути навіть настрій художниці, її думки: ось Башкирцева кілька разів змінює обриси плеча на автопортреті, а тут — нашарування фарби видає спробу створити враження об’ємності картини, а в нижньому правому куточку — несподівані мазки, кольори... Марія, юна і прекрасна, дивиться на нас із вічності таким же поглядом, як вона дивилася на своє відображення багато років тому, коли створювала автопортрет.

За два-три роки, сподівається Василь Скорик, музею бути. Єдині в Диканьці меценати у сфері культурної спадщини —Микола та Тетяна Швеці — реалізовують грандіозний проект тільки з власних заощаджень. Не завадило б і Україні підтримати земляків у великій справі. Адже прикро було чути, що картини, маючи всі супровідні документи і перетнувши кілька кордонів, спіткнулися саме на українському. Бо правила перетину нашого кордону вимагають, щоб копії були оцінені експертами, а потім за них стягується мито в розмірі 24 відсотків від вартості. Швецям довелося довго доводити, що вони не мають комерційної мети і перевезення картин фінансують з власної кишені.

Залишається тільки низько вклонитися людям, які не спиняються перед бюрократичними формальностями. Попереду — десятки таких перевезень, і нашому Мінкульту разом із митним комітетом варто було б допомогти прибрати перешкоди з дороги, якою Марія Башкирцева повертається додому.

Людмила ПЕРЕДЕРІЙ, мистецтвознавець,Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

Полтавська область.

P. S. Де можна побачити картини Башкирцевої, що приїхали з Франції? Ні, в картинній галереї в Диканьці ви їх не знайдете. На жаль, рівень охорони не дає можливості утримувати їх тут. Картини перевезено до полтавської Галереї мистецтв. Поки що з’ясовується — виставлять їх в експозицію чи полотна чекатимуть «возз’єднання» з іншими картинами Марії Башкирцевої в новому музеї художниці в Диканьці.