31 жовтня Верховна Рада ратифікувала статут Ради Європи, а 8 листопада Комітет Міністрів РЄ прийняв рішення запросити Україну до членства у цій організації.

9 листопада у Страсбурзі відбулася офіційна церемонія приєднання України до РЄ. Це був один із найбільших кроків нашої держави на шляху євроінтеграції. Сьогодні цій даті буде присвячено багато ефірного часу та газетної площі. Питання в тому, що буде завтра, коли пафосні промови про історичну та географічну належність України до матінки Європи завершаться.

Головне — вступити, а там побачимо

Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе зобов’язання провести демократичні реформи. За їх успішністю й досі стежать доповідачі від Парламентської асамблеї РЄ, які здійснюють моніторинг. Імена цих доповідачів, напевне, ввійдуть до книжок з новітньої історії України — це депутати датського парламенту Анне Северинсен та ліхтенштейнського Рената Вольвенд. Сам факт, що через десять років після вступу до РЄ Україна все ще перебуває під процесом моніторингу, свідчить, що демократичні процеси у нашій державі за останні десять років розвивалися повільно. Проте, за словами Анне Северинсен, останнім часом українська влада зробила значний прогрес у справі демократизації країни, зокрема, у сфері свободи слова.

За десять років ПАРЄ розглянула шість моніторингових звітів, за якими було ухвалено таку саму кількість резолюцій про виконання Україною своїх зобов’язань перед РЄ. Так, у шостій резолюції поряд зі схвальними оцінками процесів демократизації у нашій країні відзначається, що й досі не прийнято нового Кримінально-процесуального кодексу, не реформовано прокуратуру, не виконується ціла низка прийнятих документів. Серед них — Європейська хартія регіональних мов та мов меншин.

Більше того, як зазначено у документі, занепокоєння у ПАРЄ викликають деякі пункти політреформи, яка набере чинності 1 січня наступного року. А саме, європарламентаріїв бентежать передбачені нею розширення прав прокуратури та введення імперативного мандата, що не відповідає європейським стандартам. В інтерв’ю «Голосу України» Анне Северинсен заявила: «Мені буде дуже прикро, якщо в Україні мій звіт розглядатимуть як спробу розкритикувати все і вся. Цей документ — перелік тих реформ, які необхідно провести. Проте я дуже критично налаштована проти того, як розслідується справа журналіста Георгія Ґонгадзе. Також вважаю, що не можна проводити амністію тих, хто брав участь у фальсифікації президентських виборів. Їх організатори повинні бути покарані».

Реформи — ніщо. Імідж — усе!

Водночас не можна не помітити і різкої зміни іміджу України у РЄ після помаранчевої революції. На третій день після інавгурації Віктор Ющенко приїхав до Страсбурга. У палаці Європи його вітали стоячи. Щоб послухати промову українського Президента, на засідання ПАРЄ приїхали практично всі делегати з усіх країн-членів. Зазвичай сесії парламентської асамблеї проходять у напівпорожній залі. Значну увагу європейців привернув недавній візит до Страсбурга Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Готовність глави українського парламенту іти на діалог, відповідати на найнезручніші запитання вразила делегатів ПАРЄ.

Така різка зміна ставлення до України надавала нам бонуси для того, щоб врешті від політики відстрілювання у Раді Європи перейти до політики відстоювання своїх інтересів. Ми цією нагодою не скористалися. Більшість опитаних «Голосом України» членів української делегації у ПАРЄ підтвердили: поки що питання про створення українського лобі у РЄ не стоїть. Водночас Україна має 11 місць у парламентській асамблеї. Для порівняння, Австрія, Словаччина, Хорватія і Фінляндія у ПАРЄ представлені делегаціями, кожна з яких складається з п’яти делегатів. Якщо врахувати, що з шестисот євродепутатів у сесійній залі, як правило, перебуває менш як сто, то одинадцятьма голосами можна впливати на хід голосування.

Як ефективно проводити свою політику у ПАРЄ, щороку демонструють делегати з Росії. На останній сесії саме їх зусиллями Верховним комісаром з прав людини було обрано шведа Томаса Хаммарберга, а не лояльного до України поляка Марека Новицького. Залишається додати, що ми щороку сплачуємо до бюджету Ради Європи 2484385 євро, це 1,3 відсотка бюджету організації. А бюджет двосторонніх проектів між Україною та РЄ становить 606 тисяч євро.

Що буде завтра?

Безумовно, найцікавіший період відносин між РЄ та Україною ще попереду. Делегати ПАРЄ не приховували, що головним тестом на демократію для нас стануть парламентські вибори. Від того, наскільки чесно та прозоро буде організовано передвиборну кампанію і проведено голосування, залежатиме остаточне ставлення РЄ до України.

Найближчим часом в українській столиці з’явиться представник генерального секретаря РЄ. Це означає, з одного боку, що у Страсбурзі з більшою прискіпливістю ставитимуться до виконання Україною своїх зобов’язань. А з другого — представники РЄ прагнуть тіснішого співробітництва з офіційним Києвом.

З травня наступного року Росія головуватиме у Раді Міністрів РЄ. Поки складно передбачити, які сюрпризи для України принесе це головування. Проте відповідні висновки зробити можна, якщо врахувати постійні дискусії між українською та російською делегаціями у сесійній залі ПАРЄ.

Загалом історія десятирічного членства України у Раді Європи — це історія боротьби за право називатися демократичною державою. Перемога у цій боротьбі ще попереду.