У мене поцупили ідею. Оскільки думка матеріальна, на неї і зазіхнули. Я, зрозуміло, її ніде не засвічував, але віртуальність, схоже, не казки. Ідей у повітрі багато, передаються вони, заразні, пардон, заразливі, на відстані, і розумники на кшталт Ігоря Чудаковського ловлять їх, як метеликів. Ігор — реальний, тільки прізвище йому я дав з етичних міркувань інше.

Ворушіть мізками, збагачуйтеся!

Мій продукт уяви він поцупив нахабно, але красиво. Утім, собі на лихо — немає чого запускати руку в чужу кишеню, точніше, у мій мозок...

У ньому свого часу вибродила ідея збагатитися. Фантазії досягали олімпійських висот. Вийду, гадав, на пенсію, заощаджу гривенят і стану завсідником. Ні, не казино. Свої кревні я мріяв вкладати в нерухомість. А водиться вона, як відомо, на біржах, торгах, аукціонах.

От дізнаюся, приміром, що на конкурсній основі пропонують майно збанкрутілого банку —чкурну туди. «Нового українця» закрили в «зоні», а у нього конфіскату — немов бліх у кожусі. Як не взяти участі у купівлі-продажу його речей?! Хоч вагоном, мріяв, але ощасливлю себе. Він, не дім, розумію, але все-таки, як казав мій друг чукча Ненлюмкін, «м’який, одначе», а отже, цілком затребуваний. З унітазом складніше буде, але якщо він з-під Са-мо-го(!), то чому б і ні?

Про унітаз недаремно згадав. Мабуть, Чудаковський, котрий злимонив моє ноу-хау і вирішив облаштовуватися за рахунок конфіскату, око поклав не на сантехніку як таку, а на житловий куток, в якому ледь вбачався б виріб з фаянсу.

Інваліду пощастило. У липні 2003-го він потрапив на аукціон і порадував його організаторів купівлею кутка (5,24 кв. м), не повірите, у квартирі киян Кузьмиків. Вони теж могли взяти участь у торгах, але їх провели тихо і скромно.

Отже, у двох кімнатах з 1981-го жили—не тужили господар з господинею, їхня дочка і собака з котом. Їм і в страшному сні не снилося, що в їхньому будинку, як у пісні, зненацька оселиться «замечательный сосед». Тільки грає він не на кларнеті і трубі, а на нервах.

Ось уже більше двох років грає. Ні, покупець він сумлінний, слів немає. Як кажуть, що запропонували на торгах, те і купив. Інше питання: як новоспечений власник «п’ятиметрівки» збирається співмешкати з чужою родиною і двома тваринами?

Це головний біль Чудаковського, звичайно. А я вчинив би так. Почав би вимагати виділити мені п’яту частину (а 5,24 кв. м — це 1/5 житлової площі квартири) ванни, стільки ж кухні і коридору, а також унітаза. А якщо без іронії — нав’язав би своєю ненав’язливою присутністю думку про неможливе спільне проживання і запропонував би викупити мій куток за суму, яка в десять разів більша за сплачену на торгах. Господарі не погодилися? Окупував би санвузол, нехтуючи встановленим судом графіком і порядком користування ним. Якщо родина колишнього військового стійко переносить негаразди такого «життя», то собака вже напевно завиє. А кіт викинеться з балкона.

Борони Боже вас, Ігоре, брати до уваги ці думки як підказку. Може, у вашій голові народяться більш сміливі ідеї. Дерзайте!

Обвинувач не обвинувачував

А поки що розповім армійську історію, яка передує підселенню в родину Кузьмиків. Її виткано із суперечностей, абсурду і курйозів. Подібних до вищезазначених. Про митарства полковника Валентина Кузьмика «Голос України» розповідав двічі. Нагадаю суть. Колишнього начальника інспекції тилу — замначальника КРУ військ ППО за сфальсифікованими документами, як він стверджує, засудили за розкрадання ПММ у військовій частині, а потім амністували. У мене особисто немає підстав не вірити жертві, оскільки сам державний обвинувач (!) у судовому засіданні просив слугу Феміди звільнити Кузьмика з-під варти. Прокурор аргументував свою убивчу для слідства позицію тим, що, по-перше, участь Кузьмика в змові зі справжніми розкрадачами не доведена. По-друге, на думку держобвинувача, полковник не підробляв документів. По-третє, не підтвердилися у суді і дані про одержання ним грошей за реалізацію нібито викрадених пально-мастильних матеріалів.

Другий факт, який виправдовує всіх фігурантів справи: їх звинуватили в крадіжці бензину та мастила на суму 29 257 гривень, а ревізори, котрі працювали за дорученням слідства, знайшли у бригаді... надлишок ПММ на 25 860 гривень.

Цей парадокс, очевидно, залишився непоміченим судом, який, на думку засудженого й адвокатів, не мав права розглядати справу — військові суди не передбачені Конституцією України...

Проте вирок набув чинності. Європейський суд поки що не розглянув заяву Валентина. Тому дії виконавчої служби Голосіївського району Києва, яка відкрила виконавче провадження у вересні 2001-го, здаються логічними.

З полковника і двох його «подільників» на користь частини вироком стягнено солідарно 29 257 гривень і конфісковано їхнє майно.

Так на торгах з’явилася п’ята частина квартири Кузьмиків. Її і викупив Чудаковський, котрий горів бажанням зрівнятися в правах з котом і собакою. Родина про це, за словами господаря, довідалася лише через два місяці, коли одержала копію позовної заяви. У ній хазяїн кутка просив суд вселити його до квартири, установити порядок користування площею, виділити йому 10-метрову (!) кімнату і виплатити компенсацію. За те, що добровільно не сказали йому: «Місце!».

Суд відмовив Чудаковському в його вимогах, але задовольнив зустрічний позов Кузьмиків. Згідно з ним Ігорю сплачено вартість купленого ним житла, але припинено право власності на нього. Все. Здоровий глузд переміг? Та де там. Київський апеляційний суд, куди звернувся гравець на нервах, все перевернув з ніг на голову. Він, гадаю, вирішив, як в анекдоті: Чудаковського можна всиновити, тобто визнати його членом родини. А, отже, «вселити в квартиру № 102 будинку №74-А...»

Нині справа у Верховному Суді. Там вирішать, чи можна мирно співмешкати родині, коту із собакою і чужому дядьку, котрий купив конфіскат у вигляді 5,24 кв. м.

Стоп вселенню!

Чи законно купив — питання не стоїть. Чи легітимні були торги — з’ясує суд. Туди Голосіївська райпрокуратура направила позовну заяву про визнання свідоцтва про придбання заарештованого майна на торгах недійсним.

...Переді мною акт опису й арешту квартири Кузьмиків від 17.07.02, складений держвиконавцем Б. Усі дані у ньому — підробка, стверджує Валентин Лукич, який переконав у цьому і прокуратуру.

— Ніхто з Голосіївської виконавчої служби у нас вдома не був, тим паче з понятими. На зберігання, як написано в акті, я житло не приймав, про кримінальну відповідальність не був попереджений, ніде не підписувався, копію не одержував.

Чи можуть так «хфальшивити» документи у виконавчій службі? Читаємо в заяві зампрокурора до суду:

«Враховуючи те, що акт опису та арешту майна серія № АА 180171 був складений внаслідок злочинних дій, спірне майно було виставлено на прилюдні торги незаконно, акт про проведення прилюдних торгів 08.07.03 був затверджений ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві безпідставно, а отже, і свідоцтво придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 02.09.03 № 1з-1782, посвідчене Одинадцятою Київською нотаріальною конторою, має бути визнаним недійсним».

Служба, між іншим, задала роботи багатьом. Зокрема, міліції: там розслідують карну справу за скаргою Кузьмика на неправомірні дії держвиконавця.

Валентин Лукич, у свою чергу, не збирається миритися з кривдниками і тими, хто неправедно вчинив з ним.

В Європейському суді, скажімо, лежить його чергова заява, в якій йдеться про незаконну відмову переглянути в порядку виняткового провадження кримінальну справу про розкрадання ПММ. Відмовив, не дивуйтеся, суддя ВСУ, як запевняє Валентин Лукич, який свого часу брав участь у розгляді справи полковника.

Верховний Суд на прохання «квартироздавачів» Кузьмиків призупинив виконання рішення апеляційного суду в частині вселення Чудаковського в його п’ять квадратів.

...Кажуть, він «засвітився» на аукціоні в іншому районі. Можливо, купить м’який вагон з унітазом і заспокоїться на ньому...