Шлях до посади голови Чернівецької обласної державної адміністрації у Миколи Ткача виявився нелегким. Були й інтриги соратників, і неблагополучне обласне господарство, і відсутність чиновницького досвіду. Ткача завжди рятували кілька речей: сила переконання, добрий гумор, академічний досвід та порядність. Йому є що закинути, але й є за що визнати хорошим керівником. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з головою Чернівецької ОДА Миколою ТкаЧем .

— Президентські вибори, зима, сивочолий керівник солідного вузу в помаранчевому кашне і в береті очолює ходу революційної молоді... Сумнівів не виникало?

— Вивівши університет на Майдан, я нікого не питав: йти мені чи не йти. Знав, що йти треба, бачив, що університет був готовий іти на Майдан, тому я його вивів і долучився до революції. Ми перемогли. Для мене гасла Майдану були реальні — я справді хотів змінити життя на краще. Перше, що я зробив на новій посаді, — створив команду. Це було непросто — різні політичні сили, різні вподобання... Але команду ми сформували, і я вважаю, нормальну. Я б поклав їй тверду «четвірку». Ми зробили чимало добрих справ. Мені хотілося за час, який лишився до виборів, завершити те, що вже розпочато.

— З ким ви себе ототожнюєте? З Президентом, прем’єром чи..?

— Як голова обласної держадміністрації, я — людина команди Президента. Ми мали певні завдання, поставлені главою держави. Завдання були сформульовані чітко на розвиток тих ідей, які звучали в революції. Я готовий був виконувати цю роботу, виконував, виконую й буду виконувати так, як я це бачу. Кар’єрні міркування мене не цікавлять. Мене цікавить лише реалізація того, що проголошували на Майдані. Для Буковини, за яку відповідаю, я роблю все можливе, вкладаю всю свою енергію (свідки — люди, з якими працюю) в те, щоб робити добрі справи. І мені при цьому не потрібно нічого. Певно, не все можна зробити за вісім місяців: кілька важливих справ ми зробили, кілька намітили і зробимо, якщо мені відведено командою допрацювати до виборів. Якщо цього не станеться, прийдуть інші люди, працюватимуть інакше.

Разом із командою гратиму як канадський хокеїст — до останньої долі секунди.

Звичайно, боротимуся, переконуватиму, що ми працюємо, будемо краще працювати, ніж інші. Боротимуся класично — без інтриг, зрад, умовлянь... На нараді голів обласних адміністрацій у Романа Безсмертного я спокійно й чітко розповів про ситуацію, що склалася в області. Вони її могли перевірити: за основними економічними показниками Чернівецька область — десь на 10—11 місці, а не на 25—27. І я відповідаю за це твердження.

— Які основні здобутки в області? На вашу думку, ви створили хорошу команду? Як вона працює у районах?

— Працює по-різному. Злодіїв у лісі та на митниці не поменшало, але їм уже важче красти. От і менше крадуть.

— Гроші з «тіні» виводяться?

— Виводяться. Навіть тих 15% лісу, які продали з аукціону (а не так, як це робилося колись), показали, що ми отримали ціну, утричі більшу, ніж була до того. Виходило, що за колишнього президента дві третини коштів за продаж лісу осідало у кишенях, а одна третина йшла державі. Щоправда, нам лишилося продати через аукціон тільки 15% від загального об’єму. А скільки галасу, скільки тиску було! Звичайно, ми цю справу довели, й її оцінили на рівні Державного комітету. Відзначили, що цю модель варто запровадити наступного року по всій Україні.

— Що по Новодністровській ГАЕС?

— Ми доклали чималих зусиль, щоб дістати кошти на продовження будівництва ГАЕС. Добилися 150 млн. гривень на цей рік. На жаль, вони запрацювали лише з другої половини 2005-го, але запрацювали. Це дало змогу оживити місто та продовжити будівництво ГАЕС. Однак йде така система дій, коли ГАЕС хочуть із Дністровської перевести під Дніпровську більш загальну енергетичну систему, тоді гроші на будівництво контролюватимуться Києвом, а не нами. Відповідно, з’являться нові проблеми. Зараз це об’єкт №1 для нас, ми його постійно тримаємо під контролем...

— А як щодо іноземних інвестицій? Скажімо, для Лопушнянського нафтородовища мільйон гривень на рік — це не сума.

— Наша область, на жаль, на останньому місці за інвестиціями. Бо інвестиційний клімат — дуже інерційна система, він не створюється за місяць-два. За колишньої влади інвесторові створювали умови, коли він комусь щось мав дати. Інвестор тікав. Ми запевнили інвесторів, що вони отримають від влади потрібну підтримку. Ось з’явився інвестор зі Швейцарії, поляк за національністю, який працює у Вижницькому районі: хоче завезти своє обладнання й займатися виробництвом сільськогосподарської продукції. У нього з’явилися проблеми з одним із банків, він швидко зорієнтувався й звернувся по допомогу до іншого, щоб відтягнути податок, який мав уже сплатити, на місяць. Ми домовилися з головою обласної податкової адміністрації Олександром Фищуком і на місяць перенесли сплату податку. За цей час інвестор отримає кошти, розвине виробництво й сплатить борги з податку.

Намагаємося так працювати з кожним інвестором. Щойно був громадянин Італії, який хоче тут посадити й переробляти горіхи, він вже займається грибами. Домовилися, що у Грушівцях Кельменецького району (дуже близько до мого рідного села) вони беруть гектар поля й навесні, очевидно, висаджуватимуть горіхи. Сприятимемо їм. До нас приїжджало близько десяти груп різних інвесторів. Хтось уже почав працювати у наших складних умовах, решта очікує сприятливішого клімату для інвестицій — найперше політичної стабільності. Гадаю, після березня інвесторів буде набагато більше. Що стосується Лопушної, долю цього нафтового родовища вирішують ради. От вони і вирішили — мільйон гривень за рік експлуатації. Ясно, що це грабунок.

— Казали, ви хотіли самі написати заяву, більше того, навіть вийти з партії Народного союзу «Наша Україна»?

— Це все гіпотези. Я як працював чітко, так і намагатимуся працювати далі. Мов канадський хокеїст-професіонал, гратиму до останньої секунди...

У команді Президента буду доти, доки ми працюємо разом. А ми працюємо разом. У Президента є свої труднощі, не порівняти з моїми (я це добре розумію).

— В університеті зараз не кажуть: «Нащо вам, сивочолому чоловікові, який обіймав високу посаду, класти своє життя на вівтар революції»?

— Казали, і тепер кажуть. У відповідь пояснюю: якщо мене революційна хвиля закинула в бурхливу політику і команда Президента повірила, що можу щось зробити корисне, і дав згоду — значить, я повинен це робити. Не бачу негативних наслідків своєї діяльності. Завжди працював чесно. Мені жодного разу навіть не намагалися пропонувати хабара. Намагаюся виховувати свою команду, вчити чесно працювати на користь області. Звичайно, моїм молодим заступникам треба багато вчитися. Життєвої науки. У них є все необхідне — і розум, й інтелект, часом бракує життєвого досвіду.

З філософської точки зору, кожна людина має право шукати кращого для себе. Але якщо вона хоче дотримуватися твердих принципів, які допомагатимуть їй у житті, вона мусить знати міру — що можна робити, а що не можна. Іноді люди, особливо молоді, ігнорують ці принципи. А коли вони порушують стратегічні принципи життя, рано чи пізно доводиться за це розплачуватися. Тому краще мати максимально чіткі, ясні, зрозумілі принципи та дотримуватися їх. І тоді, хоч би яким складним здавалося життя, ти завжди вийдеш переможцем і відкрито дивитимешся людям у вічі.