День «Голосу України» у громадській організації та на цементному гіганті

На вогник доброти

Чи святкують річницю дарування автомобіля? А це хто як. Он два роки тому на товариство інвалідів, яким керує Тамара Сосновська, «звалився» неабиякий сюрприз — новенький мікроавтобус «Газель». Правління ВАТ «Подільський цемент» обрало об’єктом благодійності з-поміж півтори сотні громадських організацій саме згадану, і це справді пам’ятний день, який варто відзначати. У другу річницю події пані Тамара загадала своїм помічникам неодмінно купити квіти, підписати подячну листівку і зібралася в дорогу. Добре, що цементники, коли різко подорожчав бензин, ще й допомогли перевести «газельку» на газ, інакше б вона нині стояла на приколі.

Пані Тамара приїхала на завод, мов на рідне обійстя. Черговому підморгнула: мовляв, знаємо-знаємо, голова сьогодні в область на колегію поспішає, отож побудемо тут, на вулиці — в «засаді». Семен Іванович Дарчук спустився за кілька хвилин і обнявся з Сосновською. Ось уже майже 15 років на заводі зараховують товариство до членів колективу. І прагнуть дати своїм неповносправним друзям хоч трохи впевненості в тому, що вони такі само, як і ті, хто здоровий. А для цього не раз сприяли в організації подорожей, відпочинку, допомагали продуктами та коштами, влаштовували зустрічі-вечори. Навіть у найтяжчі роки, коли життя на підприємстві ледь жевріло, не відмовляли друзям.

— Уявляєте, їду я на своєму візку ввечері восьмого березня до найкращого ресторану, а сусідки аж заздрять! — каже пані Тамара. — А головне, наші благодійники зрозуміли, що людина з фізичною вадою почувається повноцінною, коли може приносити користь родині, державі, тобто коли працює. Сьогодні товариство відкрило вже шість робочих місць. За кермо, звичайно, інваліда не посадиш. Запросили Миколу Кармінова, досвідченого водія, добилися, щоб отримати маршрут, і тепер заробляємо дещицю до бюджету товариства. Щоправда, буває, до пана Миколи інші водії направляють усіх пільговиків. І як їм відмовити? У перукарні, швейній майстерні, кабінеті реабілітації члени осередку успішно справляються з виробничими обов’язками. До нас ходять з усього міста — бо дешевше і якісно. Свого чоботаря недавно «передали» до міського територіального центру «Надія» на прохання влади. Але бачимо, що люди не забули до нас доріжку: несуть черевики в ремонт, тож, міркуємо, треба відновити роботу майстерні. Пообіцяли ще нам пральну машину від фонду соціальних інвестицій — матимемо сьоме робоче місце.

Жінці на інвалідному візку клопотатися ще й іншими людьми, погодьтеся, — неабиякий вчинок. Прибігає оце Анюта Мозолюк: «У мене в кріслі бомж сидить! Постригтися хоче». — «Стрижи», — скомандувала пані Тамара, дарма, що довелося всі запаси хлораміну витратити, а півлітра коштує 65 гривень. Для громадських організацій це розкіш. Цокольне приміщення будинку на Соборній стає і клубом за інтересами, і салоном краси, і оздоровницею, і гарячою лінією, і виборчим штабом... Так, пані Тамара на виборах 2002 року дала згоду на висунення своєї кандидатури. Замалим не опинилася в обласній раді. Вона, до речі, жодної міської сесії не пропускає, жваво цікавиться прийняттям рішень і, буває, просить слова — від громади. До якого дослухаються.

— Коли була молодою і ще здоровою, працювала в навчальному закладі, — розповідає Тамара Сосновська. — Може, тому особливо співчуваю молоді — вивчилися вони, а роботи немає. Я їх у себе пригортаю. У Галі Дубової син закінчив інститут у Харкові, попосидів удома, тепер перенавчається. Ось Рома Пасєка мені допомагає всюди, це за його шию я тримаюся, коли долаю подекуди круті сходи; якби мала пояс шахидки — підірвала б ті двері, що інвалідам недоступні. Скільки зараз у місті всього будують! А вимог з облаштування пантусів для інвалідів практично не виконує ніхто... Здоровим та демократичним буде те суспільство, яке дасть можливість кожному почуватися повноцінним громадянином, а не прохачем-калікою.

Надійні, як цемент

Так кажуть про міцні стосунки та вірних друзів. Однак у ВАТ «Подільський цемент» і головний продукт не нижчої якості. Торік підприємство названо фіналістом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів». Завод виробляє п’яту частку цієї продукції в нашій державі, а деякі види становлять і понад 40 відсотків. Й успішно торгує нею з усією Європою. Київський НДІ будівельних конструкцій підтвердив високу морозостійкість різних марок. Сертифікували й дорожні та сульфатостійкі сорти. А нині освоїли високоякісний полегшений тампонажний цемент на основі закарпатських цеолітів.

Колектив нині працює над запровадженням нової технології виробництва: цементний гігант перейде на дешевше тверде паливо замість газу. Це велика програма, яка займе не менш як рік, відповідно потребує й фінансування. На вугіллі працюють більшість таких підприємств за кордоном. Можна було б говорити і про спалювання сміття, яке є проблемою для міста. Прогулянка цехами та відділами справляє враження, ніби ти потрапив до якоїсь надзвичайно організованої та успішної держави. От би запровадити такий стиль роботи в усій нашій економіці!

Однак витрати на модернізацію не шкодять думати про людей. Середня зарплата цементників сягнула вже понад одну тисячу 300 гривень. Підприємство є одним із головних наповнювачів бюджету. Водночас чималі гроші віддає колектив для підтримки соціально незахищених. І ні голова правління Семен Дарчук, ні його заступник Геннадій Семенишин, ні голова профкому Володимир Маковський, до котрих звертаються прохачі і котрі свого часу і в депутатах ходили, не шукають відмовок: мовляв, самим важко. Адже на прикладі товариства Сосновської вони давно переконалися: ніщо не цінується так високо і не дасть таку щедру віддачу, як розуміння, людяність. Живемо ж бо в одній державі.

Того сльотавого дня пані Тамара та Семен Іванович започаткували нову традицію: разом щороку проводити день газети «Голос України», на честь чого було оформлено передплату ста примірників видання для товариства інвалідів.

Хмельницька область.