Дуже невчасно оголошено Роком села 2006-й.
«Він може стати роком його загибелі», — кажуть хлібороби. І з надією звертаються до Верховної Ради. Там, звісно, не сидять склавши руки. Заслуховують Кабмін, приймають закони, постановляють, звертаються...Скажімо, соціалісти і члени Народної партії з болем попереджають: не голосуватимемо за Держбюджет-2006, якщо не буде істотно збільшено фінансування галузі.
Чимало народних обранців, на щастя, не втратили зв’язку із селом. Тим прикріше чути від них: чи не вперше в історії України селянам стало невигідно обробляти землю, вирощувати зернові. Допрацювались! А ще задовго до Року села можновладці гучно декларували: буде вам, мовляв, пріоритетність соціального розвитку АПК; стимулюватимемо вітчизняного сільгоспвиробника, як і сільськогосподарське машинобудування; дайош землеробам дешеві кредити, дотації, добрива, техніку.
Потім прийшов уряд народної довіри, який сім місяців замість реальної допомоги пробував маніпулювати митними тарифами, керувати цінами на пальне, м’ясо, цукор, чим поставив наших годувальників фактично на коліна.
...Якби це все я чув від керівника збанкрутілого господарства, подумав би: виправдовується, шукає цапа-відбувайла. Мої співбесідники — Микола Левченко та Олександр Кремсарь, засновники успішного ТОВ
«Олександрівка». Микола Григорович, як сьогодні кажуть, — менеджер, голова товариства, а Олександр Олександрович — мозговий центр, заступник голови.Керують 11 років, до Майдану горя не знали: працювало ТОВ з мільйонним прибутком, рентабельність — до 50 відсотків. Нинішнього року, кажуть, дай Боже, на нулі вийти.
— П’ятнадцять тисяч тонн зернових виростили, і якщо продамо їх за здирницькою ціною, яку перекупники пропонують, — на пальне ледь вистачить, — бідкається депутат облради Микола Левченко. — А соняшник збитковий вийшов, тваринництво...
Голова зітхнув і замовк. М’ясокомбінати беруть кілограм м’яса за шість гривень, а ковбасу продають за 40. Молоді господарі, які з 250 механізаторами, працівниками ферм і полів обробляють 11 тисяч гектарів (до них попросилися і власники паїв далекого Михайлівського району), не знали, що таке борги перед державою чи пайовиками. У них техніка — на заздрість американського фермера, який приїжджав до Олександрівки повчитися газдувати. Лани господарства бороздять два
«Кейси» і п’ять «Донів», 63 трактори і 36 авто. На території тисячного села — 120 приватних легковушок, заасфальтовані вулиці і ток, діють ФАП, Будинок культури, школа (без ТОВ вони б животіли). А тим часом Олександр Кремсарь власноруч ремонтує свій кабінет. І це не останній парадокс. Засновники товариства жодного разу не скористалися правом отримати дивіденди — усі кошти направляють на виробництво.— На нашій праці наживаються посередники, переробники, продавці, — каже депутат райради Кремсарь. — Ще торік ми брали до 700 тисяч кредиту, а тепер змушені взяти три мільйони. Щоб працювало налагоджене роками і не розвалилося село.
Завдяки саме товариству, стверджує голова Олександрівської сільради Василь Бордюг, функціонує соціальна сфера, проводяться святкування, надається матеріальна допомога нужденним. Мрія голови — побудувати дитсадок, підтримку керівництво господарства гарантує.
Ще один парадокс: жоден із керівників і спеціалістів не палить; у район і вище односельці скарг не пишуть; тут забули, що таке крадіжки, не кажучи про тяжчі злочини. У селі не побачиш п’яних навіть у святкові дні — усі дружно відпочивають у комплексі на березі моря, де спортивні змагання і вода швидко вивітрюють хмільні пари... Та й колективна відповідальність утримує шукачів пригод від недостойних вчинків. А приклад усім — керівники товариства. Вони у селі народилися, виросли, одружилися. Микола, скажімо, починав з шоферства, потім був бригадиром, закінчив технікум, інститут. На посаду обраний односельцями. Ось і живе та діє так, щоб не соромно було їм в очі дивитися.
— Найбільше болить і засмучує те, що найближчим часом доведеться скорочувати соціальні програми, — каже Левченко. — Щоб ми не банкрутували, як наші фермери, держава має підтримати сільгоспвиробника.
Як — відомо: зупинити обвал цін на ринку зерна, цукру, м’яса. А для цього треба мати резерв. Тобто мусять активно запрацювати Аграрний фонд, біржі, Держрезерв. Гроші для цих закладів і слід закласти у Держбюджеті-2006. Інакше, справді, Рік села стане невдалою ініціативою керівництва держави. Реакцією селян може бути відмова сіяти хліб, вирощувати худобу. Тобто годувати нас...
Такі принаймні думки вголос я чув в Олександрівці. І якби тільки там...
Приазовський район
Запорізької області.
