Можливо, цього не станеться, якщо у «міжсезоння» ви скористаєтеся досвідом людей бувалих
У кожного — свої методи
Отже, закінчився дачний сезон. Позаду деньки золоті і дедалі рідше господарі навідуються на дачні ділянки. Зате саме в міжсезоння господарями там стають люди, яких справжні господарі воліли б бачити подалі від свого добра. Тож як уберегти дачу, аби там не забрали останнього? Бо тепер уже цуплять не лише те, що погано лежить, а й те, що лежить доволі добре. Принаймні під замком.
Отже, правило перше — не «пересолити». Занадто видимі «охоронні елементи» можуть лише спровокувати злодіїв. Поставив би чоловік (коли вже так хочеться!) решітки зсередини і як знати...!
Якщо ж ви уперто не бажаєте «укріплятися», то вибір залишається дуже обмеженим: зробити вигляд, що красти нічого, чимось відлякати злодюжку або, зрештою, спробувати йому помститися.
І тут не обійтися без маленьких хитрощів, скарбничка яких поповнюється з кожним дачним сезоном.
Один чоловік, наприклад, додумався влаштувати «фальшиві» двері. До речі, вони були доволі добротні. Тому навіть якби їх вдалося вибити, на знесиленого злодія чекало б справжнє розчарування у вигляді ... капітальної цегляної стіни. Будиночок було споруджено так, що вікна із склоблоків знаходилися на чималій висоті, а справжній вхід швидше нагадував лаз і на зиму маскувався купою усілякого непотребу.
Дехто стверджує, що непогано б залишити увімкненим радіо. Звісно, якщо територія ця радіофікована, радіодроти не вкрадені, а ви особливо не переймаєтеся долею самого гучномовця.
Є любителі писати різні «відозви» до грабіжників. На кшталт зафіксованої на нашому фотознімку. Важко сказати, наскільки злодії вірять таким запевненням, але самих авторів, схоже, вони заспокоюють. І то добре.
Трапляються такі «хлібосоли», які радять зустрічати злодіїв, як найбажаніших у світі гостей — залишати їм випивку, закуску, мало стіл не накривати... Їжте-пийте, люди дорогі, але, мовляв, тільки нічого не бийте, не ламайте... Та злодюжки теж бувають різними. Одні, приміром, випили-поїли, але й після цього все перевернули, ще й на стіл накакали, а інші навіть чемну записку залишили: «Спасибі. Прийдемо ще.» От і вибирай з цим «хлібосольством» — що краще?
Зате інший чолов’яга всерйоз радить тримати в дачному будинку собаку, якому просто раз на тиждень треба привозити «провіант». Чесно кажучи, важко уявити псюру, який би залишив на завтра те, що можна з’їсти сьогодні. Зате можна добре уявити, що може натворити тварина, кинута наодинці, в холодному і голодному будинку. Аби не вийшло так, що хай би вже краще бандити...
Не випробовуйте долю
Заповітна мрія кожного дачника — якщо не вберегти власне добро, то принаймні спіймати злодія чи хоча б помститися йому. Звісно, є всі підстави вважати, що ви — нормальна людина і деякі з «методів» відкинете одразу. Ну, наприклад, не залишите на дачі отруєне спиртне чи продукти. І не підете шляхом одного «винахідника», який, покидаючи дачу, злегка ... відкручував для «гостей» вентиль балона, щоб стравлювати потихеньку газ... Злодії, певне, попалися такі, що курять, а, може, з ліхтариком... Доля їх була сумною, та й дачі нема...
Сподіваємося, що ви не поставите й міну-розтяжку, як це зробив на власному городі один полтавський «підривник» (на міні, до речі, підірвалися його ж друзі, які зайшли в гості без попередження!).
Мабуть, не варто іти шляхом і іншого полтавця, який влаштував погріб на дачі таким чином, що, коли у погрібник заходила чужа людина, то неодмінно... провалювалася.. Як колись у Валдіса Пельша у телегрі «Російська рулетка». Яке ж було здивування господаря, коли, приїхавши на дачу через тиждень, він застав у власному погребі... напівживого сусіда. Той сидів серед страшенного смороду (біотуалета ж у ямі нема!), клацав зубами від холоду і тепер його досі верне від солоних огірків та редьки, які він наминав упродовж вимушеного «ув’язнення», проклинаючи свою гірку долю.
Звісно, можна зрозуміти людей, які упіймали злодія, але... Одні такі «народні месники» міцно зв’язали злодюжку, а оскільки поруч проходила залізниця, то поклали його на рейки, розвернулися і пішли геть... Насправді ж сховалися у кущах, аби дочекатися, поки нещасний навалить од страху у штани і вихопити його мало не з-під коліс тепловоза..
Одне слово, багато і ще чого не варто було б робити. А от невеликий капканчик і справді не завадив би непроханому гостю. Треба тільки зважити, що «в боргу» після цього він навряд чи залишиться. То ж будьте готовими разом з капканом закупити невелику партію віконного скла — помста, як кажуть, неминуча. При цьому слід пам’ятати, що палиця має два кінці. Так, один такий жартівник підвісив над вхідними дверима дачі відро з фарбою... Бандити, на щастя, будиночок обминули. А от господар, який прибув туди з першими подихами весняного тепла, довго відмивався потім керосином — пам’ять на старість уже не та...
Поет пише, художник... рубає дрова
Є ще один метод збереження власного майна. Можливо, не надто універсальний, але, як свідчать «випробовувачі», напрочуд ефективний — поселити на дачі ... бомжа. Звісно, це не означає, що ви маєте пустити у «святая святих» першого-ліпшого алкоголіка. Але зазвичай серед ваших знайомих, серед знайомих ваших знайомих чи навіть серед друзів знайомих ваших знайомих обов’язково знайдеться людина, яка через певні обставини тимчасово (принаймні!) залишилася без житла.
Саме так трапилося з одним полтавським художником, якого після смерті дружини бомжем зробило «пізнє кохання» і всі витікаючі звідси наслідки: продаж квартири, переїзд до дами серця, розрив з дітьми, «отрив от народа і падєніє»... Відтоді дві зими підстаркуватий художник жив на дачі у друга-поета. Художник рубав у лісі дрова і топив пічку, а поет писав у місті вірші і спав спокійно. Обоє, кажуть, були задоволені.
Власне, людський чинник і в нашій справі — річ вирішальна. Тому бажано, щоб ви знали всіх своїх сусідів по дачі, спілкувалися з ними і в місті. Тоді б принаймні не доводилося взимку часто їздити на «оглядини» самому. Якщо дача прямо в селі, то сам Бог велів домовитися з сусідами, але і в дачних кооперативах є немало нині людей, які живуть там і взимку. Що вам заважає поставити їм доброго могорича?
Зрештою, затямте одне: ніхто крім вас не потурбується про вашу дачу. І не слід тішити себе думкою, що, коли вас пограбують, то доблесні міліціонери, завалені справами куди важливішими, кинуть усе на світі і зі швидкістю спринтера побіжать шукати ваші консервовані помідори, пухову перину чи навіть диво 70-х — чорно-білий «Крим-217»... Ніхто не побіжить і ніхто нікого й нічого шукати не буде. Хіба що ви шепнете в СБУ: мовляв, разом з рейтузами покійної тещі, бандюги поцупили й касету з... неоприлюдненими досі записами майора Мельниченка.
Отже, все, як у тій пісні: «Думайте самі, вирішуйте самі — мати чи не мати...»
