Народні депутати України Леонід Кравчук та Григорій Калетник ініціювали справу відновлення будинку у селі Сестринівка на Вінниччині, де не раз бував Михайло Грушевський.
Згадку про Грушевського поклали під... сукно
Пам’ятка історії місцевого значення — будинок родини Михайла Грушевського у селі Сестринівка Козятинського району на Вінниччині — нині нагадує руїну. Усі намагання реставрувати будівлю і створити у ній музей, на жаль, не увінчалися успіхом. Розмов навколо цього точилося багато. Не лише на місцевому рівні. У 2003 році після запиту з трибуни ВР народного депутата України Олега Юхновського Кабінет Міністрів доручив Міністерству культури і Держбуду вивчити це питання і внести пропозиції щодо створення Меморіального музею-садиби М. С. Грушевського. Вінницьку облдержадміністрацію тим само рішенням зобов’язували забезпечити виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт і реконструкцію будинку, який дедалі більше ставав схожим на старезну хатину.
Утім, урядовий папір, схоже, поклали під сукно. У чиновників не вистачило сил навіть довести до кінця справу щодо присвоєння місцевій загальноосвітній школі імені Михайла Грушевського: прохання з цього приводу сільських депутатів і педагогічного колективу школи також містилося у депутатському запиті народного обранця О. Юхновського. На його виконання Міносвіти та науки разом з Вінницькою облдержадміністрацією мали внести на розгляд Кабміну проект відповідного урядового рішення. У Вінниці кажуть, що проект такого документа було підготовлено, однак на якому етапі розгляду він загубився чи зупинився, з’ясувати не вдалося.
Наприкінці літа цього року в Сестринівці побував перший Президент України Леонід Кравчук разом з народним депутатом України Григорієм Калетником. Леонід Макарович каже, що знає всі місця, пов’язані з життям і науковою діяльністю відомого вченого-історика, державного діяча. А ось у Сестринівці — вперше. Бажання приїхати сюди викликане двома причинами. По-перше, щоб, як кажуть, пройтися слідами Грушевського, побачити село, ознайомитися з його нинішніми мешканцями і почути від них спогади про автора монументального дослідження «Історія України-Руси». По-друге, особисто долучитися до врятування будинку сім’ї Грушевських і створення в ньому меморіального музею-садиби.
Леонід Макарович привселюдно повідомив, що звернеться від імені очолюваної ним фракції СДПУ(о) з листом до Кабміну з проханням передбачити кошти у Держбюджеті-2006 на реставрацію цієї будівлі.
— Навіть якщо питання фінансування робіт не буде вирішено позитивно, — каже народний депутат України Григорій Калетник, — ми все одно доведемо його до кінця. Справа збереження пам’яті про родину Грушевських є дуже важливою не лише для нас. Це одна із святинь усього народу. Будемо залучати кошти людей, не байдужих до нашої історії, і відновлювати будинок.
Саме байдужість призвела до того, що унікальна за своїм історичним значенням будівля прийшла у повний занепад. Якби ж то вчасно її, як кажуть у народі, підперли! Якби ж вдихнули друге життя! За словами Г. Калетника, фахівці, з якими він радився, дійшли сумного висновку: стан будинку такий, що він не підлягає реставрації. Тому, уточнює співрозмовник, доведеться йти іншим шляхом. Стару будівлю планують розібрати. «Не знести бульдозером! — наголошує народний депутат. — Бо маємо максимально уважно дослідити, з яких саме матеріалів його споруджували, яку застосовували технологію їх кладки і т. д. За такою самою технологією буде зведена нова споруда.»
Мешканці села, сільські депутати, інтелігенція, з якими радилися з цього приводу Л. Кравчук та Г. Калетник, погодилися на таку пропозицію. Вони ж висловили бажання активно допомагати у виконанні будівельних робіт, а далі — у створенні експозиції музею-садиби родини Грушевських. До речі, цікавих документів і матеріалів зібрано уже чимало.
Чим пам’ятна будівля?
У Сестринівці вже є музей Михайла Грушевського. І меморіальна дошка про те, що тут бував цей великий українець. Все це розташовано у місцевій школі. І створено завдяки зусиллям педагогічного й учнівського колективів. На відміну від згаданих вище чиновників, вчителі й учні зробили багато, щоб не загубилися у часі спогади, які, без перебільшення, тепер уже назавжди залишаться в історії держави.
Організаторам музею неабияк поталанило. Як розповіла його директор Людмила Левчук, колишня жителька їхнього села Галина Шевчук працювала у музеї Михайла Грушевського у Києві. Завдяки їй в експозиції сільського музею є копії рідкісних документів, листів, фотознімків, зроблених в архівах. Багатотомне видання творів історика та книгу
«З літературної спадщини Грушевського» отримали у подарунок від Міжнародного фонду Михайла Грушевського. Одним з експонатів пишаються особливо. «Нам вдалося дослідити і відтворити на папері генеалогічне дерево цієї непересічної на таланти і героїзм родини. Найщасливішими днями для неї були ті, коли разом випадало збиратися в оселі діда (по матері) Михайла Сергійовича — Захарія Опокова. Це він спорудив будинок, який тепер ми повинні врятувати. Частіше за інших до діда навідувався внук Михайло. Навіть рідній сестрі Ганні, яка народилася у цьому будинку, не доводилося гостювати стільки, як це робив брат.»Два ордени, золотий і бронзовий Хрести
Грушевський надзвичайно пишався своїм дідусем Захарієм Опоковим. Той працював священиком у Сестринівці, мав сан протоієрея, був дуже активною людиною. За матеріалами
«Киевских епархальных ведомостей при Киевской духовной академии», шість разів обирався депутатом з’їзду Києво-Подольського училищного округу, а в 1868 році біля його підпису під протоколом значилося «з особливою думкою». Два рази був депутатом Київського єпархального з’їзду. Резолюція одного з них також прийнята з «особливою думкою Опокова.»Не раз брав участь у соборі Свято-Володимирського братства при Софіївському соборі. У 1889 році Захарія Опокова удостоєно звання почесного члена братства. Нагороджений двома орденами — Святого Рівноапостольного Володимира ІV ступеня та Святої Анни III ступеня. Опокова удостоєно золотого і бронзового Хрестів. Як згадується у спогадах історика, дід дуже любив фотографуватися. Хоч як дивно, до нашого часу не збереглася жодна його фотографія. Дослідники Грушевського сподіваються, що, можливо, завдяки комусь із мешканців Сестринівки вдасться заповнити цю прогалину.
М. Грушевський використовував найменшу нагоду, щоб навідатися у Сестринівку. Так йому там гарно почувалося!..
«23. ІІІ. 1893 р. рано виїхав я у Сестринівку, хоч по заняттям моїм це не випадало, але хотів втекти од Києва, бо почував себе знервовано і втомлено...» «У Сестринівці мені добре працювалося напередодні складання магістерських іспитів» «Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом, де не можна було встигнути використати всіх утіх і приємностей, і тільки з страхом зоставалося рахувати тижні і дні, які зоставалися до кінця цього свята і треба було їхати на козятинський дверець...»А ось ще один запис із щоденника:
«Сестринівку любив я незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя... Тут я міг зв’язуватися з українською стихією, дотикатися до української землі, її природи, до її культури...» Як після цього не відплатити пам’яті Грушевського такою самою любов’ю, яку він зберігав у своєму серці протягом усього життя до цього куточка рідної землі?!Вінницька область.
