Парадокс! Миколу Гоголя, нащадка козацького роду, вивчають як іноземного письменника, його творчість входить у шкільні програми зарубіжної літератури. Настав час усвідомити не лише генетичну, а й духовну українськість геніального земляка. До цього спонукає дослідження львівського ученого, доктора філософських наук Назара Горбача «Микола Гоголь: життя і духовна драма генія».

Гоголь усвідомлював Божественне призначення творчості. Його наснажувала віра батьків, але релігійна ментальність ніяк не поєднувалася з духовно-моральною атмосферою великоруського життя. Догмати російського православ’я стали, по суті, руйнівними для його чутливої душі. Відомий проповідник о. Матвій Константиновський намовляв Гоголя, уже визнаного майстра, зректися своїх художніх творів як таких, що писалися під впливом нечистої сили, покаятися і просити в Бога прощення за гріхи. Ті проповіді сприяли розчаруванню у земному житті, пришвидшили загадкову смерть письменника...

Але саме потужний вибух українства — «Вечори на хуторі біля Диканьки» одразу зробили 22-річного Гоголя знаменитим. «...Скільки захвату, захоплення в його описах... своєї рідної, своєї милої Малоросії...». Так охарактеризував українськість Гоголя Бєлінський. Критик чітко відділяє автора від російського літературного процесу. А сам Гоголь повсякчас втікав від російської дійсності. Лише в Італії він провів майже 10 років. Дивував друзів і рідних карколомними комбінаціями цих втеч, які потребували великих зусиль і коштів. «Русь здається могилою. Італія — прекрасна»,— пише він. Попри прихильність друзів, попри люб’язність царя Миколи ІІ, який не лише підтримував Гоголя матеріально, а й дозволив забороненого цензурою «Ревізора», Гоголь утікав. Від кого і від чого?

Його добре сприймала тодішня російська еліта. Втім, у його «Вечорах», «Миргороді» чи «Арабесках» висловлені антиімперські та проукраїнські ідеї, майстерно приховані за іскрометним гумором. «Тут Гоголь ніякий не російський, а талановитий український письменник, який змушений був писати мовою загальноімперською, яка, до речі, тоді тільки ставала на ноги зусиллями двох діячів тодішньої початкуючої національної російської культури — М. Карамзіна та О. Пушкіна»,— пише дослідник.

А ось що писав про Гоголя Павло Чаадаєв: «А чи знаєте, звідки взялося у нас на Москві це безумовне поклоніння талановитому письменнику? Воно виникло від того, що нам знадобився письменник, якого б ми могли поставити поряд з усіма великими духу людського: Гомером, Данте, Шекспіром (...). Їм потрібно що б то не було піднести нашу скромну богомільну Русь над усіма народами світу, їм неодмінно захотілося себе і всіх запевнити, що покликані бути наставниками народів. Ось і знайшовся на перший випадок такий крихітний наставник, ось вони і стали йому про це твердити на різні голоси — і вголос, і на вухо: а він як простодушний і довірливий поет їм і повірив...»

Якби ці наведені Н. Горбачем слова належали не росіянинові, можна було б подумати, що вони належать українському націоналісту...

Чи міг би Гоголь сказати про себе, як Сковорода: «Світ ловив мене, але не упіймав». Гіпотетично міг. Міг, але зробив свій вибір. Назар Горбач «між рядками» робить проекцію на сучасність. Чи ж мало загроз чатує нині на нашу духовну і національну ідентичність? Чи ж усвідомлюємо, чим може обернутися, до прикладу, двомовність? Це — як дві батьківщини у Гоголя. Та суть навіть не у тім, якою мовою розмовляєш чи пишеш і де живеш (географічно). Важливо, в якому Домі Буття перебуває твоє єство...

Назар Горбач як автор дослідження «Невідомий Сковорода» не міг не протягнути ниточку між двома великими українцями, у філософії життя котрих є чимало спільного. Обоє були неодружені й бездомні. Обоє дотримувалися принципів християнського аскетизму. Але Сковороду аскетизм привів до внутрішньої свободи і став застереженням від «принад», на які ловилися тоді тисячі молодих українців, що їхали здобувати кар’єру до Росії і там втрачали свою українськість. Гоголь натомість пропонує шляхом християнського аскетизму «вдосконалити» імперію. Геній упіймався у власні тенета. А коли усвідомив це, обірвав нитку. Назар Горбач пропонує нам погортати життя Великого Українця і принагідно власне життя також...

Львів.