Жоден музей не зацікавився рідкісним полотном, створеним у дні помаранчевої революції силами її учасників

Востаннє картину Володимира Зайця «Помаранчева революція» бачили на майдані Незалежності в Києві

4 серпня. У цей день на ній були зроблені останні штрихи. Після чого представники Книги рекордів України зареєстрували нове досягнення в категорії «Мистецтво» — картину з найбільшою кількістю співавторів. Їх число здається символічним — 2004. Незвичайного полотна торкалися люди з усіх регіонів України і семи зарубіжних держав. Цей факт також зафіксовано в авторському свідоцтві. Зазначено й час створення — 249 днів. У той само день автору ідеї В. Зайцю вручили диплом Книги рекордів України.

Коротка довідка. Володимир Заєць народився і виріс на Вінниччині в селі Затоки Барського району. Закінчив художню школу при Вінницькому фонді культури.

З 1986 року мешкає в рідному селі в гарно відремонтованій батьківській оселі. Саме тут, у Затоках, де, за словами Володимира, йому найкраще працюється, й виникла ідея створення масштабного полотна. Виношував її не один рік. Лиш не знав, як до неї приступитися. Розумів, що треба починати у велелюдному місці. Але де? На стадіоні? У парку? Театрі?.. І раптом — революція.

Полотно, як відомо, художник поділив на однакового розміру (1,5 х 1,5 см) частинки. Перший квадратик замалював сам. Далі пензлик взяла Інеса, дружина. Потім передала Аллі й Богдану, дітям. Потім художник зайшов з полотном на роботу до дружини. Там було зроблено ще декілька штрихів. А вже тоді сів на потяг й опинився на вируючому столичному майдані. «Скільки разів доводилося пояснювати, що воно таке — язик дерев’янів!». Але то півбіди. А ось коли його під руки виводили з майдану люди з комендатури, було не до жартів. «Оригінал з прізвищами перших співавторів не зберігся, — каже Володимир. — Відібрали! Добре, що вдалося сховати ксерокопію. Засвітили фотоплівку. Вважали, що я замаскований посланець каральних органів, знайшов зручний спосіб збирати дані про учасників революції».

Технологія написання картини, на перший погляд, проста: кожен охочий повинен замалювати один з квадратиків. Колір вибирали на власний розсуд. Найчастіше зупинялися на тому, що панував над майданом, точніше майданами. Художник об’їздив ще декілька міст, побував у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, рідному обласному центрі.

Нова робота, до якої в художника вже сверблять руки, теж актуальна. «Схід і Захід — разом!» — назва майбутнього полотна. Художник планує зробити його масштабним. Щоправда, задуму не розкриває, аби не наврочити. Але принципи створення будуть дуже схожі з тими, за якими писалася «Помаранчева революція». Він готовий братися до діла. Та нема відеокамери («гіннессовці вимагають, щоб усе фіксувалося на відеоплівку). Та й коштів треба хоч на дорогу.

Він міг би виручити їх від продажу попереднього полотна, якби знайшовся покупець. Якщо ж покупець не знайдеться, автор презентує картину главі держави. Скоро річниця революції, буде гарна нагода...

Побачити картину мені не вдалося. «Вона не в мене, — відповів художник. — Залишив в одній столичній редакції газети».

— ?!

— Ви знаєте, як я натер плечі, подорожуючи з нею протягом усього часу її створення? Вже сил нема з нею носитися.

Вінницька область.