— Іване Сергійовичу, нещодавно з боку деяких представників журналістської тусовки відбулася чергова атака на Держтелерадіо. Що, на вашу думку, стоїть за спробами ліквідувати його?

— Те, що я спостерігаю довкола діяльності комітету, інформаційної сфери, додає мені досвіду. Передусім — політичного. Водночас можу сказати: кваліфікованих, аргументованих, об’єктивних оцінок дуже мало.

Насправді потрібно дати відповідь на запитання: чи буде Україна інформаційно суверенною державою? І оскільки знаю реальний стан інформаційного простору нашої держави, Державний комітет і я особисто робимо все для того, щоб зберегти його. Україна сьогодні інформаційно «окупована» до не можу. І якщо хтось під псевдонімом «суспільного мовлення», намагається повністю розтрощити державну інформаційну складову, то що залишиться? «Голос України», «Урядовий кур’єр». Державних мовників сьогодні 2,6 відсотка із 1360 організацій. Хто нас веде до інформаційного колапсу? Які будуть наслідки? Чим усе це закінчиться для держави?

Вийде так, що інститути влади, які зобов’язані бути відкритими, проситимуть приватні ЗМІ: Христа ради, дайте інформацію про те, що робить Президент України, Верховна Рада. Або: може, ви щось розкажете про уряд?

Сьогодні говорять про те, що, мовляв, ніде у світі немає державних ЗМІ, що вони рудимент, що немає державного замовлення. Але ж в інший спосіб держава не може фінансувати нічого в країні, у тому числі інформаційну сферу.

Тому оборона державного сегмента ЗМІ нікого не задовольняє. Але, оскільки я державник за природою, їхні нападки мене не хвилюють. Жодному з олігархів від мене не перепали ласі шматки інформаційного простору.

— Вони сказали, що виступають не проти вас, а проти існування державного радіо і телебачення.

— Ті, хто хоче ліквідувати систему державного мовлення, не мають аргументів проти його існування. На останніх президентських виборах державні мовники не працювали проти інститутів демократії. Я не виключаю, що, особливо на регіональному рівні, дехто, можливо, під тиском і здавався. Однак, коли мені ставали відомі факти, ми вживали жорстких заходів. Було видано наказ, у якому йшлося: коли якомусь з кандидатів буде надаватися перевага, генеральний директор позбудеться посади. Це можна назвати медіамонополізмом?

У цьому й полягає проблема. Державний комітет — палкий прихильник суспільного мовлення. Але ми кажемо, що його треба створювати не за рахунок, а на базі Національної телекомпанії. Так, у неї великий колектив, величезні площі, не зайняті, є технічні й технологічні можливості. Щоправда, треба інвестувати і переоснащувати і, зберігши державний канал, створити суспільного мовника. А це вельми не подобається тим, хто хотів би знищити державне радіо і телебачення.

З 3 жовтня на каналі УТР виходить у режимі канал територіальних громад під умовною назвою «Україна: час місцевий», закріплений відповідним комітетським наказом. Фактично це — канал суспільного мовлення. І, я сподіваюся, ми його створимо. Бо ми жорстко діємо в рамках чинного законодавства.

Отож справа в тому, що ми не даємо «прихватизувати» чергову порцію інформаційного простору. Бо, якщо його поділять остаточно, тоді можна забути про державний інформаційний суверенітет.

— Свого часу ви дали, скажімо так, зброю своїм критикам, як один з авторів закону про висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Ваші опоненти можуть сказати: яка, мовляв, різниця, хто висвітлюватиме їхню діяльність.

— Справді, свого часу такий закон був прийнятий. Але він був спрямований передусім на вирішення проблеми доступу громадян до інститутів влади, відкритості влади. Зізнаюся: всі ці роки ми потратили на те, щоб змусити місцеві органи влади укладати угоди на висвітлення їхньої діяльності, не окремих персоналій, а саме органів влади. Тобто добилися того, що влада, особливо на регіональному рівні, стала партнером ЗМІ, а не нав’язувала їм, що висвітлювати, а про що скромно умовчувати.