Неординарна ситуація в органах влади Львова привернула увагу всієї України, адже не часто трапляється таке, щоб за кілька місяців до виборів ішов у відставку міський голова та зазнавав змін міськвиконком. Уже зараз відомо, що на крісло голови претендують понад двадцять осіб. Щоправда, хоч як це й дивно, нинішнього виконувача обов’язків міського голови Зеновія СІрика серед них немає. Він воліє залишитися на тій посаді, яку обіймав донедавна, — секретаря міської ради. Проте найближчим часом саме йому доведеться давати раду проблемам із теплопостачанням, підготовкою до зими та багатьма іншими. Тож розмова з кореспондентами «Голосу України» насамперед про це.

— Зеновію Орестовичу, наша газета послідовно висвітлювала перебіг конфлікту між колишнім міським головою Любомиром Буняком, депутатським корпусом і, зрештою, львівською громадою. Оскільки нині саме ви обіймаєте цю «вибухову» посаду, то поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями та розкажіть про перші справи нового керівництва.

— Треба було засукати рукави і не чекати, що хтось чимось допоможе. Тому ми відновили пленарну роботу сесій міської ради, котрій більш як півроку не вдавалося ухвалювати рішення, оскільки тривав системний конфлікт. Далі сформували виконавчий комітет, зберігши його основу, внесли відповідні зміни, бо більш як 30 відсотків його членів одночасно змінювати не можна. Вперше за останні три роки, що було традиційно для Львова, ми ввели до виконкому представника управління внутрішніх справ — він працюватиме разом із нами, бо треба контролювати правову ситуацію в місті. Зокрема, за давньою традицією, яка передбачає співпрацю із академічною спільнотою міста, у виконкомі працюватиме ректор Львівського національного університету, професор Іван Вакарчук.

Окрім того, можу впевнено заявити, що чи не вперше за всі 15 років незалежної України у Львові немає й тіні непорозуміння між міською і обласною владами. До того ж у складі виконкому — перший заступник голови облдержадміністрації Мирослав Сеник, тож ми зможемо спільно та скоординовано ухвалювати всі важливі рішення. Нам вдалося узгодити співпрацю у складі виконкому керівників об’єднаних професійних спілок Львівщини і незалежних, які утворили свою федерацію. Тут моя позиція така: нехай краще з’ясовують взаємини у виконавчому комітеті, ніж мають проводити акції протесту один проти одного.

— Напередодні зими тепло в помешканнях — проблема номер один. Особливо, якщо згадати минулорічні «холодні» пікети львів’ян...

— На жаль, з’ясувалося, що станом на початок жовтня на рахунках не було закумульовано жодної гривні для оплати за газ. Це був перший управлінський шок, який я пережив. А треба було перерахувати 6 мільйонів 100 тисяч гривень «Нафтогазу України» як умову для підписання угоди. Сьогодні гроші на рахунку є — ми продали на інвестиційному ярмарку земельну ділянку, тимчасово залучили інші кошти, бо треба було вирішувати проблему в екстраординарному режимі. Тепло ми подали навіть із випередженням графіка, не чекаючи «статистичного» похолодання. Також було видано розпорядження про приведення у готовність номер один всієї снігоприбиральної техніки — прогнозували, що у Львові можливий сніг. Знаєте, у нас завжди були проблеми з готовністю до першого снігу, тому цього року хочемо їх уникнути.

— Як Львів готується до 750-ліття? Чи згадані проблеми в коридорах влади не зашкодять виконанню ювілейної програми?

— Кабінет Міністрів задекларував 115 мільйонів гривень на реконструкцію центральної частини міста Львова. Цього року отримали 50 мільйонів і більшу половину вже освоїли. Недавно відкривали реконструйовану вулицю Франка, у листопаді відкриємо рух на проспекті Свободи. Проте загалом для приведення у належний стан тільки 280 споруд і комунікацій у центрі міста потрібно близько 4 мільярдів гривень. На жаль, протягом 15 років центральні органи влади заплющували на це очі, а за бюджету Львова у 300 мільйонів гривень ми таку реставрацію ніколи не витягнемо. Вважаю, це загальнодержавна проблема, бо ж ідеться про пам’ятки європейської і світової культури ХІV—ХVІІ століть.

— А львівські готелі готові прийняти поважні делегації гостей?

— Тут є два напрями діяльності. По-перше, сподіваюся, що ми нарешті продамо останні два комунальні готелі — «Львів» і «Незалежність» і їх буде належним чином впорядковано. А, по-друге, ми сприяємо і сприятимемо всім підприємцям, які хочуть зайнятися готельним бізнесом. Щоправда, поки що будуються дуже дорогі готелі, адже сьогодні у Львові знайти середньоєвропейський готель за 20—30 доларів непросто, тоді як за 100 доларів і дорожче — будь ласка. Так само і з житлом. Його будують мало і воно дуже дороге. У мене вже таке враження, що скоро за цінами обженемо Київ. І хоча на нинішній посаді я працюватиму тільки півроку, але планую зустрітися з будівельниками. Ми їм запропонуємо великі площі, щоб вони будували житло. Тоді його вартість почне знижуватися. Я хочу нарешті побачити у Львові порожні квартири із табличкою, що вони продаються. Для цього тут потрібно будувати хоча б тисячу квартир на рік.

— Що ви думаєте про наступні вибори міської влади і міського голови?

— Ми дуже гаряче дискутували на засіданні Асоціації міст України, там були різні пропозиції стосовно нової системи виборів до місцевих органів влади. Я належу до прихильників коаліційної системи, бо сьогодні мешканці просто не знають своїх депутатів, навіть мажоритарних. Тож є надія, що після весняних виборів вони принаймні знатимуть партію чи партії, котрі утворять владну коаліцію. Ми сперечалися із колегою з Хмельницька, який критикував цю систему. «Я вийду в місто і наберу голосів більше, ніж усі партії разом узяті», — казав він. На що я йому відповідав: хіба добре, коли одна людина важить більше, ніж уся політична система?

Я переконаний, що ми маємо пережити хоча б двоє-троє виборів за партійними списками, щоб в Україні зміцнилася політична система. Бо партії є, а політичної системи немає. Де правиця, де лівиця, де центр? Хто при владі? Хто відповідатиме? Звичайно, Європа вже зараз шукає інші шляхи, але ми забуваємо, що європейські держави в тій системі прожили добру сотню років. А для України конче потрібно, щоб нарешті із 130 партій вималювалося 3—5 парламентських, які посядуть відповідні ідеологічні ніші.

Стосовно Львова, то у нас з 1992 року навіть без відповідного закону практично 90 відсотків депутатів розподілені по партійних і політичних фракціях. Життя бере своє, тож для нас це вже частково пройдений етап. Щодо виборів міського голови, то тут, як кажуть, буде те, що буде. На жаль, вимальовується тенденція, один із негативів пропорційної системи, коли деякі політики, зокрема деякі депутати Верховної Ради, маючи гарантоване місце у виборчому списку, про всяк випадок спробують балотуватися «на півставки» на посаду голови. Вони ж бо нічого не втрачають.

— Чи відомі вже конкретні претенденти з-поміж народних депутатів?

— Називають багатьох, зокрема Олексу Гудиму, Петра Писарчука, Тараса Стецьківа... Павло Качур донедавна теж вважався кандидатом, але тепер невідомо, чи захоче він піти з посади міністра.

— Під час виборів міського голови кандидати знову обіцятимуть цілодобове постачання води?

— Воду напевно не обіцятимуть. Можливо ніхто й нічого не обіцятиме. Та хоч би як там було, я всім майбутнім претендентам на посаду міського голови бажаю успіху. Моя мета — до 26 березня утримати ситуацію в місті на тверду «трійку» і передати його новому голові — нехай працює і виконує волю мешканців, які його вибрали.

— Ваше ставлення до можливого повернення на посаду міського голови Любомира Буняка?

— Формально відкидати такий варіант не можна, бо триває суд. До слова, у Львові судді заявили: якщо буде зареєстрована така позовна заява, вони візьмуть відвід. Можемо навіть припустити, що якийсь районний суд Києва задовольнить клопотання Любомира Костянтиновича, але реально він уже не зможе повернути собі владу в місті. Це може призвести лише до чергового збурення та ескалації емоцій. Але ще раз кажу — управляти містом він уже не зможе.

— Про що ви говорили із Президентом України під час його відвідин Львова?

— Зокрема, я запропонував Президенту, щоб місто Львів було обрано для проведення пілотного проекту майбутньої соціальної реформи. Я вірю, що львів’яни найбільше готові до скасування загальних соціальних пільг та до переходу на адресні дотаціі. Віктор Андрійович це сприйняв дуже позитивно, а далі буде видно. Також ми запропонували, щоб Президент і уряд разом з Міністерством культури сприяли участі нашого міста в конкурсі на визнання культурною столицею Європи. Це дасть можливість отримувати фінансування для впорядкування міста, і не тільки із державного бюджету. Президент своєю резолюцією підтримав нашу пропозицію, тож будемо працювати. Це — перспектива найближчих 3—5 років.

Знаєте, я люблю ходити Львовом і часом думаю, що 750-літнє місто, збудоване працею багатьох поколінь, уже стало самостійним організмом. Воно «поїдає» всю нашу енергію: ми працюємо на будинки, вулиці, на бляху для дахів тощо. І саме наш рух до здобуття статусу культурної столиці може змінити акценти — з’явиться відчуття, що саме ми управляємо процесом і ведемо Львів «у люди», щоб подивитися, який він з-поміж сусідів. Треба сказати, що галичани у своїй основі — консерватори. Та, здається, лише завдяки цьому й змогли пережити стільки різних держав і влад, що прокотилися через наше місто. Бо консервативність сприяє збереженню традицій, а її поєднання із новаціями — це добра запорука збереження і розвитку нації.

Сергій ЛАВРЕНЮК, Оксана ТЕЛЕНЧІ.

Львів.