«Паломнику нового тысячелетия» — диплом із таким написом красується на стіні мера Кам’янця-Подільського Олександра Мазурчака. Помандрував він, як представницька особа, немало. Тож не дивно, що і в своєму місті хоче бачити гостей звідусіль — з України, цілого світу. А чому ні? Місто — справді унікальний комплекс історико-архітектурних та природних пам’яток, які претендують на внесення до Списку світових цінностей ЮНЕСКО.

Тут почала розвиватися інфраструктура туристичної галузі: готелі, ресторани, екскурсійний та атракціонний бізнес. А навколо ціла низка гідних подиву місць. За 14 кілометрів звідси — Хотинська фортеця, за годину їзди — Кривчанська, найбільша в Європі, кришталева печера, Бакотський скельний монастир. Тільки до Кам’янця нині прибуває понад 250 тисяч туристів на рік. Звісно, вони розкривають не лише рот від подиву, а й свої гаманці. Серед них трапляються й інвестори. Тобто, туризм — уже не те лоша, яке вчора бігло за возом нашої економіки. Ця галузь може і повинна заробляти кошти для самоврядних громад та держави.

Держава вже звернула увагу на занедбаний стан національних містобудівних цінностей. На їх збереження та відтворення в Кам’янці, зокрема, урядом виділено протягом 2002—2005 року шість мільйонів гривень. Очевидно, й справді час туризму настав. Але, даючи однією рукою, другою держава примудрилася забрати. Ось як це робиться.

У березні минулого року Кам’янець (туристська Мекка!) залишився з єдиним поїздом. Другий,

№ 627/628, транзитний (Чернівці—Київ, Київ—Чернівці), пустили іншим маршрутом. Щодня в Кам’янці на нього сідало понад 100 пасажирів. Але буцімто чернівчанам так зручніше. Дивно, та тільки чимало їх беруть тепер квитки з Києва до... Кам’янця, де біля вокзалу їх уже чекають всюдисущі приватні маршрутки й везуть до Чернівців! Чернівчани також невдоволені зміною. Сталася вона в передвиборний період і, подейкують, на догоду колишньому губернаторові Хмельницької області та тим, у кого він у васалах ходив. Іншою причиною ще називають подвійний перетин молдовського кордону, складнощі з митним оглядом: буцімто брати-молдавани вимагають неймовірного відшкодування за експлуатацію колії... А їхати всього лиш через три села! «У нас би, — зауважив турист із Німеччини, — або проїзд без «стопу» зробили б, або влаштували огляд на вокзалі. Але щоб відміняти поїзд!..»

Щоправда, 623-й наростили до 19 вагонів. Але оскільки перони вздовж маршруту закороткі, то пасажирам з хвоста та голови поїзда доводиться нелегко. Та навіть при цих випробуваннях придбати квиток до Києва у Кам’янці стало дорівнювати солідному виграшу в лотерею: аж 260 місць бронює для себе Хмельницький. Про ці та інші біди, які спіткали пасажирів станції Кам’янець-Подільський, наша газета писала вже двічі. У матеріалі «Сальто на рейках» (№78, 28 квітня ц. р.) прозвучало щире запрошення міністрові транспорту та зв’язку проїхатися до української Мекки до початку туристичного сезону.

Проте, видно, дива трапляються лиш раз на століття. У 1918 році уряд УНР у повному складі прибув потягом до Кам’янця, зробивши його, хоч і вимушено, столицею (з огляду на це, наш вокзал — предмет гордості цілої нації і мав би стати екскурсійним об’єктом). Але нинішні міністри подорожують не в загальному вагоні. В іномарці воно якось зручніше...

Однак численні листи та виступи в ЗМІ таки зачепили за живе начальника Південно-Західної залізниці Юрія Тягнирядна. І він таки повернув персональний міні-потяг до станції, певно, «найурожайнішої» нині за кількістю скарг у цілій державі. Зустрівшись із мером, дійшли згоди, що для кам’янчан вивільнять з-під броні ще 100 квитків, що допомога на ремонт та впорядкування привокзальної площі з Києва надійде, що зупинку в селищі цементників відновлять, коли цементний завод своїм коштом продовжить перон.

Обговорювалась і можливість пустити через Кам’янець додаткові поїзди. У тому числі й міжнародні, що збільшило б, за найскромнішими підрахунками місцевої влади, потік туристів разів у п’ять, дало б змогу привабити закордонних інвесторів, котрі готові вкладати гроші, якби не наші дороги. Місто має цілий том — 88 — інвестиційних пропозицій, а за останні роки здобуло непогану «розкрутку», завдяки, зокрема, чемпіонатам з повітроплавання. Воно присутнє в Інтернеті як ніяке інше мале українське місто — більш як на двох десятках сайтів. Кілька років тому сюди дістався бізнесмен з Австралії, навіть купив будинок під туркомплекс, але облишив наміри через те ж таки сполучення, відсутність жвавого залізничного руху з міста до Європи.

Отже, вкрай необхідно добудувати залізничну колію в обхід Молдови, це приблизно 30 кілометрів. Чи непомірна така витрата? Юрій Тягнирядно вважає її економічно обґрунтованою, але розв’язати проблему можна лише на урядовому рівні. Тож адресуємо питання прем’єрові Юрію Єханурову. Витрачені державні гроші мають працювати, а туристська Мекка не повинна залишатися в тупику!

Хмельницька область.