Vox populі мовчить чи його не хочуть чути?

Досвід українського законотворення достеменно показав, що на якості законів істотно позначається відсторонення громадськості від законотворчого процесу. Цю проблему часто обговорюють на численних конференціях і «круглих столах». Днями один із таких заходів з участю народних депутатів, представників конституційного судочинства, науковців відбувся у стінах Інституту законодавства Верховної Ради України. За словами голови Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка, на сьогодні є два основні способи залучення громадян до законотворчого процесу: народне обговорення законопроектів на офіційному веб-сайті парламенту і створення громадських рад при комітетах Верховної Ради. Перший полягає у тому, що на сайті www.rada.gov.ua кожен може ознайомитися з підготовленими законопроектами і висловити про них свою думку. При цьому громадськість, за словами І. Коліушка, на таку можливість реагує досить мляво: на найбільш суспільно важливі законопроекти надходить по два-три відгуки громадян. Щодо створення громадських рад при комітетах, то цей спосіб не дуже активно підтримують парламентарії. Так, за даними Інституту законодавства, лише при семи комітетах ВР із 24 утворено громадські органи. Основна причина недостатньої участі громадськості у законотворчому процесі, найімовірніше, полягає в тому, що громадяни просто не вірять, що на їхню думку хтось зверне увагу. При цьому самі народні депутати визнають, що думка окремої особи у законопроектній роботі надзвичайно важлива, адже вона дає змогу усунути недогляди і суперечності, узгодити інтереси різних суспільних груп. Передовсім, на думку учасників «круглого столу», робота з громадськістю має проводитися на рівні комітетів парламенту. Для розширення зв’язків комітетів Верховної Ради з громадськістю народні депутати В. Матвєєв і В. Коваль розробили законопроект про внесення змін до Закону України «Про комітети Верховної ради України», яким, зокрема, пропонується надати комітетам ширші можливості інформування населення про свою діяльність у ЗМІ та через мережу Інтернет, а також налагоджувати зворотні зв’язки, тобто залучати науковців і громадськість до обговорення законопроектів, комітетських слухань, участі у конференціях.