Боюсь помилитися, але, на мій погляд, Верховний Суд повільно, обережно і впевнено повертається у бік Громадянина. Недавно ВС (нечувано!) звільнив засуджених з-під варти просто в залі засідань. А перед цим повернув 58 чернігівським родинам квартири, що були незаконно приватизовані.
Тоді, мабуть, уперше в історії незалежної України судді вищої судової інстанції у своєму вердикті відзначили, що право не обмежується лише законами. Справедливість — от один з основних принципів права. Вона й повинна бути вирішальною, вважають у ВС.
Ще рік тому про таке прозріння слуг Феміди можна було тільки мріяти. Як на мене, ми остаточно повіримо в незалежність третьої влади, коли вершителі доль у мантіях на всіх рівнях усвідомлять, що право — це не тільки законодавство. Ще Арістотель казав:
«З усіх несправедливостей найнестерпніша та, яка робиться в ім’я закону».Смію стверджувати, що робиться вона дуже часто. Принаймні, стосовно Ольги Янушевської та її неповнолітнього сина Арсена, впевнений, вчинили неправедно.
«Рішенням ім’ям України» 17.02.04 р. Кам’янець-Подільський міськсуд виселив їх з кімнати в гуртожитку без надання іншого житла. Ні зима, ні сльози враження на суд не справили. Хоча згідно зі ст. 125 Житлового кодексу України не можна виселяти на вулицю самотніх жінок з неповнолітніми дітьми. Про те, що порушено конституційне право дитини на житло, її право мати родину, — нагадувати, думаю, зайве. Ініціатива Президента покласти край дитячій безпритульності трактується, мабуть, багатьма судами без огляду на ту ж таки справедливість і милосердя. «На вулицю!» — і крапка.Арсен поки що не поповнив лави безпритульників, яких у країні, за різними даними, від 150 до 200 тисяч. Мати розпачливо калатає в усі двері, намагаючись відстояти право на місце під сонцем. Тому що йти їй, ветеранові, нікуди. 24 роки вона поневіряється по гуртожитках, 18 років стоїть у міській квартирній черзі. У далекому 1991-му вступила до житлового кооперативу, будівництво будинку з тих пір заморожене на нульовому циклі. Заощадження в Ощадбанку канули в Лету разом із Союзом.
Як вона, працівниця музичної школи, опинилася в гуртожитку училища культури, де вона не працювала? Це було не єдине, зрозуміло, питання, що покликало мене в дорогу.
На жаль, до судді Зайця, який підписав рішення ім’ям України, гадаю, йти не було сенсу. В апеляційному й касаційному судах його вердикт визнали правомірним і залишили без змін.
Повторюся: законність дотримано, справедливість — розтоптана. Чи треба переказувати діалог із представниками виконавчої служби, покликаної відчужувати, виселяти, конфісковувати? Співчуття працівникам служби не позичати, але невиконання рішення третьої влади тягне за собою персональну відповідальність. Хто хоче її нести заради відповідачів?!
Ольга Янушевська, що розповідає на прийомах, у скаргах про своє лихо, треба визнати, знаходила співчуття. Міський голова, начальник обласного управління культури, заступники міністра культури, обласна рада й ОДА — усі свого часу били чолом перед керівництвом училища, ініціатором виселення родини Янушевської: продовжіть термін проживання.
— Не в моїх силах, — казав мені директор Руслан Нелюбов. — Є рішення суду, скасувати його може тільки суд.
— Такі вердикти прийнято й у відношенні ще кількох родин, деякі з них не мають стосунку до культури, не зареєстровані в гуртожитку, — обурюється депутат облради Надія Підскоцька. — Але виселяють чомусь тільки Янушевську.
Ми жодним чином не закликаємо Нелюбова переключитися на товаришів Ольги Дмитрівни по нещастю. І зовсім не хочемо цією публікацією породити ворожнечу між мешканцями гуртожитку. Хай усі живуть, як жили. Бо не самі ж вони туди заселялися.
— В гуртожитках мають жити тільки студенти, багато заочників змушені наймати квартири, — парирує директор, який напевне знає, що в гуртожитку були і є вільні місця. Так твердять самі мешканці.
Міський голова Кам’янця-Подільського Олександр Мазурчак чесно визнає: переселити Янушевську нікуди, але
«будуть вишукуватися можливості». До слова, йому рекомендувала це зробити спецкомісія облдержадміністрації, яка працювала навесні за скаргою виселюваної. Комісія навіть строк визначила — до 25 серпня ц. р. Звісно, рекомендації залишилися на папері. І якби жінка сподівалася тільки на Київ та місцевих благодійників, які нерідко більше балакають, ніж роблять...Ольга обґрунтовано уповала... на суд. Цього разу він, спираючись на закон, був гуманний: тричі постановляв відстрочити виселення. Востаннє —
«до вирішення питання забезпечення житлом».Ольга обґрунтовано уповала... на суд. Цього разу він, спираючись на закон, був гуманний: тричі постановляв відстрочити виселення. Востаннє —
«до вирішення питання забезпечення житлом».Отут би Русланові Миколайовичу Нелюбову красиво вийти з ситуації. Запропонувати, скажімо, педагогові з 25-літнім досвідом роботу в училищі й тим самим вирішити її житлову проблему. Такий-от учинок, черговий жест доброї волі, якщо хочете. Нелюбов, мабуть, не хоче. Чому?
— Я нічого не маю проти Ольги Дмитрівни та її неповнолітнього сина, але є рішення суду, — відповідає директор установи, де панують любов і повага до учнів.
Арсен — не його учень. Він уже курсант військового інституту. А згідно зі ст. 34 Закону України
«Про виконавче провадження», виконання рішення суду слід зупинити, якщо боржник перебуває на службі в Збройних силах України.Упевнений, державні виконавці, що неухильно дотримують закони, і цього разу будуть на висоті. У майбутнього офіцера, захисника Батьківщини, має бути власний дах, де він зможе побути з коханою матір’ю в дні коротких побивок...
Доки Арсен служить, Ольга Дмитрівна ходить до суду, як на роботу. Вона продовжує доводити, що рішення про виселення несправедливе. Тим більше, що відкрилися нові обставини.
— Позивач ще в 2003 році представив суду, вважаю, фальсифікований і свідомо неправдивий витяг з протоколу засідання адміністрації та профкому училища, — каже Ольга. — Доказом того, що кімнату я одержала законно, служать клопотання райдержадміністрації про виділення мені житла і колишнього директора училища про прописку мене й сина за нинішньою адресою.
Відповідну заяву відповідачка направила до суду, її розгляд доручили судді... Володимирові Зайцю, який у перегляді свого рішення за нововиявленими обставинами відмовив.
Попереду в Ольги Дмитрівни довга дорога до справедливості. Вона пройде її, впевнений. За нею підуть інші виселені. Ті, хто сьогодні, не висуваючись, мовчки спостерігають за подіями в гуртожитку училища культури. Ті, кого практично ніхто не чіпає...
Чому ж до Янушевської та її сина така вибіркова нелюбов?
