Не щастить нам з вами на генпрокурорів. Наче зачарована ця не остання в державі посада: і до того в суспільства були питання, і той не вкладався в образ справедливого й непохитного, наче меч правосуддя, і той використовував недозволений для цього крісла прийом — прикривався щитом інтриг. Утім, якийсь фатум никає і по вулиці Банковій: з президентами також нам буває доволі «весело».

Дотягнувши з відставкою Святослава Піскуна до того часу, коли указ більшість політично перейнятих співвітчизників асоціювала, може, й несправедливо, з помстою за кума Петра Порошенка, Віктор Ющенко далі вдався до ще алогічніших кроків. Якщо наївники пролонгацію попереднього Генпрокурора пояснювали паралельним пошуком найкращої кандидатури в наступники, то кадрова пауза, що затяглася з 14 жовтня — дня, коли пан Піскун екстрено ліг під крапельницю, цю наївність розвіює, як заборонений тепер у громадських місцях цигарковий дим. З’ясувалось, у Президента немає конкретного «творчого плану» на вакантне — чи напіввакантне з огляду на судові позови хворого відставника — місце Генпрокурора.

Позавчора Віктор Андрійович подав до парламенту кандидатуру Василя Присяжнюка, чим, до речі, порадував Святослава Михайловича. Той навіть заявив про готовність припинити позивання в суді з Президентом, якщо його протеже посадять у генпрокурорське крісло: «Я його взяв на місто Київ не за особистими розуміннями, а через його професійні якості... Я вважаю, що кандидатура Присяжнюка — це справді вдалий вибір...» Невідомо, що тут зіграло негарну роль: чи висока характеристика колишнього шефа, чи припущення журналістів, що до президентського кабінету знов хтось «прибіг у сльозах і соплях», але Присяжнюк не встиг вислухати навіть першої порції привітань. Папери на нього терміново відкликали, і депутатам належить тепер оцінити Олександра Медведька. Людину, яку навіть джерела у ГПУ оглядачеві «Голосу України» відрекомендували як «загадкову лошадку».

Відомо, що новий претендент має «донецьке коріння»: працював в органах прокуратури Донецької області, був першим заступником прокурора Луганщини. З липня 2002 року — заступник Генпрокурора. Кажуть, що саме пан Медведько входив до складу комісії, яка вивчала і закрила за відсутністю складу злочину справу проти екс-секретаря РНБО Петра Порошенка. Він також курирував розслідування справи про банду міліціонерів-перевертнів і про вбивство Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня. Останнім часом розслідував справу про вбивство Георгія Гонгадзе. Якщо оцінити «результативність» розслідування на всіх перелічених резонансних напрямах, крім, звичайно, справи безневинного Петра Олексійовича, то логіка такого дивного вибору дивує не тільки мої анонімні джерела...

Тим часом прокурорською темою лихоманить не лише від кадрових ребусів. Колишній «важняк» ГПУ, слідчий у справі Бориса Колесникова Яків Такташов на прес-конференції заявив про тиск на нього начальства і фальсифікацію фактів під час розслідування «здирництва голови Донецької облради». Начебто встановлені ним «нестиковки» слідства нікого на Різницькій не спантеличили, Такташова натомість усунули від справи і запропонували написати заяву про звільнення.

Щоправда, головний потерпілий у справі Борис Пенчук обізвав одкровення колишнього «важняка» «брехнею і підготовленою провокацією». Яків Такташов, на думку Пенчука, «сьогодні відпрацьовує гроші Колесникова» і за «підрив репутації» потерпілого відповість у суді...

Ось так закрутився черговий клубок звинувачень. Чи розплутає його, як і інші, «загадкова лошадка» з генпрокурорським прицілом? Якщо, звісно, до вечора Президент не висуне іншу кандидатуру...