За результатами нещодавніх парламентських слухань уряду поставлено завдання розробити програму розвитку земельних відносин на 2006—2010 роки. Розробка такого документа в нинішньому законодавчому полі — це все одно, що прогулянка галявиною з високою травою, в якій умілою мисливською рукою розставлено вовчі капкани. Так вважає голова Ліги захисту прав землевласників і землекористувачів «Земля України» Олександр ЧЕРПІЦЬКИЙ. Чому?

— Олександре Зіновійовичу, почнімо із найсвіжішої події, яка відбулася вже після парламентських слухань — нещодавнього рішення Конституційного Суду з питання про постійне користування земельними ділянками. Чому воно спричинило таку неоднозначну реакцію в землевпорядному співтоваристві?

— Тому що негативно позначиться на інвестиційному кліматі, послужить антистимулятором приватизації землі підприємствами різного профілю і відповідно зменшить надходження в бюджет від приватизації землі. Земельний кодекс (ЗК) дозволяє володіти землею на правах постійного землекористування тільки державним і комунальним підприємствам, а також громадським організаціям інвалідів. Всі інші, відповідно до Перехідних положень ЗК і постанови ВР «Про земельну реформу», повинні були до 1 січня 2008 року або викупити землю, на якій розташовані, або взяти її в оренду. Мова йде про приватизовані промислові, будівельні, транспортні, сільськогосподарські та інші підприємства. Цю вимогу Конституційний Суд визнав неконституційною. На перший погляд, від цього приватизовані підприємства начебто виграли, тому що вони і надалі мають право постійного користування землею, сплачуючи дуже невисокий земельний податок. Інакше довелося б або платити вищу орендну плату, або одразу викласти значну суму за приватизацію землі. Але у підсумку інвестиційна привабливість таких підприємств набагато нижча, ніж розташованих на своїй землі. Тому що, по-перше, продати їх можна тільки без землі, а, по-друге, закласти під кредит основні фонди з тієї само причини можна теж під значно меншу суму, ніж якби у вартість цих фондів входила приватизована ділянка.

— А чим же керувався Конституційний Суд, приймаючи таке рішення?

— Зокрема, відсутністю механізму викупу землі в Україні. Крім того, як констатується в рішенні КС, переоформлення прав на землю у нас надзвичайно тривале, складне і дороге. Все це правильно.

— Як би ви загалом охарактеризували чинне земельне законодавство?

— В тій частині, що стосується контролю за розподілом землі і раціональним землекористуванням — як класичну реалізацію формули «де багато няньок, там дитя каліка». У нас цим займаються Держземінспекція, Державна екологічна інспекція, Держкомітет з водного господарства, Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Мінагрополітики, місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоврядування. Функції землерозпорядних і контролюючих органів дублюються, чим закладено суперечності між ними.

— Наприклад?

— Відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» контроль за використанням і охороною земель здійснює один орган виконавчої влади (Держземінспекція), а контроль за дотриманням законодавства про охорону земель — інший (Державна екологічна інспекція). Як можна контролювати використання без аналізу дотримання законодавства і навпаки?! Далі. Здійснення державного контролю за використанням і охороною землі покладено також на місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоврядування. Але, по-перше, надання цим органам зазначених повноважень суперечить статтям 5 і 9 вищезгаданого закону про контроль за використанням земель. По-друге, воно має декларативний характер: на законодавчому рівні не визначено перелік посадових осіб цих органів, які мають право складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення, видавати розпорядження, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за порушення вимог земельного законодавства.

— А як погоджено повноваження центральних і місцевих органів влади в питанні землекористування?

— Законом «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що глави місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і узгоджують призначення і звільнення з посад керівників цих органів. Ну і як керівник обласної земельної чи екологічної інспекції може контролювати виконання облдержадміністрацією відповідного законодавства, якщо його призначають на посаду за згодою з головою облдержадміністрації?! Вважаю, місцеві державні адміністрації та місцеві ради треба позбавити повноважень із здійснення державного контролю за охороною і використанням земельних ресурсів. Тому що тепер виходить, що вони контролюють самі себе: адже вони ж приймають рішення про надання земель у власність і користування.

— Які зміни до законодавства необхідно внести з огляду на те, що в Україні триває приватизація землі?

— Законодавчо закріпити вдосконалення оцінки земельних ділянок, які передають у приватну власність. Наявна бонусна — громіздка, не завжди зрозуміла селянам. Та й передбачає можливість обстеження землі раз на 10 років. А за експлуатації «на знос» землю можна виснажити за три-чотири роки. Треба перейти на оцінку за вмістом гумусу — саме цей показник є вирішальним у питанні родючості землі. Крім того, у законодавстві треба передбачити важелі впливу на приватного власника землі, якщо він порушує екологічні норми землекористування. Адже, приміром, у нинішньому законодавчому полі неможливо змусити хазяїна виснаженої чи еродованої земельної ділянки провести рекультиваційні та санаційні заходи. Якщо це дрібний землевласник, то в нього і грошей на це немає. Тому треба на законодавчому рівні передбачити участь у цьому держави. І теж, напевно, не в кожному випадку. Якщо власник свідомо виснажив ділянку заради миттєвого прибутку (наприклад, саджав соняшник кілька років поспіль), то нехай відновлення родючості землі буде за його рахунок. А якщо пройшла буря чи інше стихійне лихо, держава повинна надати допомогу.

— Як бути в тих випадках, коли землю взагалі використовують без дозволу?

— Торік самозахоплення землі становили більше половини всіх порушень земельного законодавства. Основна причина — просто мізерні штрафи за це порушення: стосовно громадян від 17 до 170 грн., посадових осіб — від 136 до 272 грн. Це вдвічі менше, ніж за порушення правил полювання.

— Так, може, запровадити кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства?

— Гадаю, це можна робити в тому разі, якщо землі свідомо заподіяно непоправної шкоди внаслідок хижацької експлуатації. Тобто, коли її гробили за принципом: «А завтра хоч трава не рости». Адже навіть із самозахопленнями треба бути обережними, оскільки через неузгодженості законодавства так можна кваліфікувати незловмисні дії. Наприклад, відповідно до Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені і яка необхідна для їх обслуговування без зміни її цільового призначення. Однак у Земельному кодексі України визначено, що право власності і право користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником чи користувачем документа, що засвідчує відповідні права, і його державної реєстрації. Без цього розпочинати використання земельної ділянки заборонено. Крім того, на законодавчому рівні не визначено і термін, у який нові власники земельних ділянок повинні оформити документи на землю. Неурегульованим залишається і питання визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі чи споруди, якщо договором про їх відчуження її розмір не визначено.

Нині органи Держземінспекції не можуть самі навіть до суду подати — тільки через прокуратуру чи органи місцевої влади. Треба контролюючому державному органу (визначити, якому саме) і його підрозділам на місцях надати право не лише обстежувати земельні ділянки, надані для розміщення і постійної діяльності підприємств і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування, а і припиняти їх діяльність.

Інтерв’ю взяв Валентин ПУСТОВОЙТ.