Безкомпромісний жовтень

Жовтень як спалахнув яскраво, так і згорів, а ми живемо вже в іншому інвестиційному вимірі. Якщо на початку місяця проектувальники Держбюджету-2006 ламали голову над тим, де знайти гроші, то зараз вже ламають над тим, куди їх подіти. Аукціон з продажу активів «Криворіжсталі» справить дивовижно сильне враження колосальною виручкою. Того дня, коли він відбувся, таксист, який мене віз додому, простодушно мовив: «Тепер житимемо краще». — «Угу», — відказав я, залишивши розгорнуту відповідь на потім.

На останньому рубежі

Коли в жовтні нам пропонували одночасно і ренаціоналізацію підприємств, і життя в борг, і еру бюджетного милосердя, спадала на думку Велика Жовтнева соціалістична революція. Ми злочинно щедрі, якщо треба поділитися бюджетними грішми, майном або, зрештою, компромісами. Через це, мій друже візник, наш життєвий рівень не набагато вищий за європейський плінтус.

У жовтні чи не вперше ми відмовилися ділитися категорично — і це по достоїнству оцінили інвестори. Повторна процедура роздержавлення металургійного велета виявилася до такої міри відкритою і вчасною, що минулорічні противники його приватизації (і я серед них) тепер її вітають. Справді красивий (читай —публічний, безкомпромісний, інтригуючий, справедливий) аукціон з продажу 93,02 відсотка статутного фонду ВАТ «Криворіжсталь» змусив світ аплодувати. Ми водночас збільшили обсяг інвестицій в Україну в півтора разу. Все інше, зокрема й заява Валентини Семенюк про відставку, — пусте.

... А ще місяць тому не вірилося в таке — надто сильні перегини відчувалися в майнових відносинах. І надто руйнівного удару зазнав реальний сектор економіки від переміни кон’юнктури на зовнішніх ринках. Через прикрі помилки уряду Юлії Тимошенко частка соціальних виплат у загальних доходах громадян почала перевищувати частку заробітної плати. Хоч справи металургів уже тоді пішли вгору, промисловість показала найменший приріст від 1999 року. До відома патріотично стурбованих коментаторів: у країні немає промислового інвестора, платоспроможність якого дала б змогу заплатити (понад зафіксовані жорсткі зобов’язання) 24 мільярди 200 мільйонів гривень, тож менша виручка не виключала б спекулятивної оборудки.

У жовтні стало зрозуміло, що і сільське господарство не досягне адекватного фінансового результату, що інфляція за підсумками року переллється через край урядових прогнозів. Вочевидь, з одного боку, економіка, як повітря, потребувала інвестицій для того, щоб зачепитися за останню економічну висоту і не впасти у прірву стагнації. А з другого — урядова версія проекту держбюджету на 2006 рік фактично засвідчила бажання виконавчої влади покінчити з ерою бюджетного милосердя, відмежуватися від низки обіцянок. Пропонувалося, скажімо, зменшити розмір допомоги при народженні дитини і дітям до трьох років та ін. Ані слова не йшлося про відновлення преференцій у вільних економічних зонах, вочевидь не задосить коштів адресувалося регіонам для виконання самоврядних функцій, АПК — для розв’язання продовольчих проблем і т. д., і т. п. А понад усе, «скріпити» доходи з видатками не давали значні диспропорції в оплаті праці, соціальному та пенсійному забезпеченні. Профільний комітет Верховної Ради відновив «справедливість». Але на останньому рубежі економічного зростання бюджетну правку можна прийняти лише у вигляді політичного компромісу, бо збільшення видатків породило дефіцит у 3 відсотки від рівня ВВП — 15,4 мільярда гривень видатків, які не покривалися б доходами від приватизації. Це призвело б до збільшення державного боргу та зростання витрат на його погашення (на 5,5 мільярда гривень вже наступного року), тоді як ще вчора його доволі ефективно скорочували. Нагадаю, за 9 місяців цього року уряд позичив 9 мільярдів гривень, а погасив — 9,7. Дві постанови парламенту стосовно заборони продажу активів ВАТ «Криворіжсталь» нібито й не лишали іншого вибору, як позичати і позичати, поза тим зарплати і пенсії в регіонах вже виплачували за рахунок кредитів. Уряд погодився на компроміс лише частково — додавши до захищених статей видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, переглянувши порядок вирівнювання місцевих бюджетів та умови надання середньострокових позик тощо. Але цього виявилося досить, щоб остаточно переконати інвесторів у серйозності його намірів. Урядові гарантії уособлюють багато що: від практичних кроків з лібералізації тарифних обмежень на кордоні і спрощення візового режиму з країнами Євросоюзу — до намірів покінчити з реприватизацією, знизити податковий тиск на бізнес, підняти фондоозброєність праці. Але інвестори чекали ще на прояв політичної волі. І коли її дочекалися, вийшли на торги за активи «Криворіжсталі».

За 93,02 відсотка акцій ВАТ «Криворіжсталь» виручили набагато більше за 24 мільярди 200 мільйонів гривень. По-перше, поза цим, одномоментно підняли масштаб цін на всю загальнодержавну власність. По-друге, радикально збільшили золотовалютні резерви, зміцнивши тим самим курсовий стабілізатор. По-третє, довели всім і собі насамперед, що можемо приватизовувати заводи без дурнів. Хто ж не побачив, що торік за об’єкт не доплатили вшестеро! Навіть у Росії ойкнули, зрозумівши, за які сміховинні гроші вони розпродували свої підприємства. По-четверте, ми одержали шанс виправити деструктивні зміни в бюджетному процесі (виручка піде в держбюджет), а відтак втриматися на останньому рубежі економічного зростання.

Ділити гроші — наша улюблена справа! З цього приводу вже пролунало від політиків, які стоять, як завжди, на передньому краї, десятки пропозицій. Одні пропонують погасити борги перед вкладниками колишнього Ощадбанку СРСР. Інші — підвищити рівень соціальних виплат. Якийсь розумник навіть підрахував, що коли поділити ці гроші на всіх українців, то вийде по півтисячі з копійками на електоратного брата. (Нібито й мови не було про шкідливість бюджету проїдання.) А на думку таксиста, до речі, гроші слід вкласти у прибуткові проекти. Можна, казав, прислухатися до порад викупити корпоративні частки акцій у державну власність на підприємствах, приватизація яких може бути оскаржена, для подальшого їх продажу. Але тоді треба визнати, що Прем’єр-міністр жартував, коли стверджував про кінець реприватизації, а хіба цим жартують?

Перед тим, як ділити, мабуть, слід згадати про засадничі правила бюджетного процесу — здійснювати видатки в суворій відповідності з бюджетним розписом і, власне, про інвестиційне походження цих грошей. Адже ми продали, по суті, результати праці минулих поколінь, інвестиційний внесок наших батьків і дідів. Тому витрачати їх доцільно також на проекти, які примножать доходи суспільства. Я вже не кажу про те, що перед тим, як ділити, ми мали б принаймні їх одержати, подбавши заразом про юридичний захист результатів конкурсу від імовірних оскаржень у судовому порядку (такі ризики відкидати не можна). Замість рецептів, куди спрямувати гроші, висловлю надію, що вони помирять у листопаді уряд і народних депутатів, від яких сьогодні залежить, чи матиме країна держбюджет до парламентських виборів. Треба, щоб мала.

Насамкінець — про асоціацію з ажіотажем довкола виручки за «Криворіжсталь». В океані тоне корабель. Як завжди, у хвилях — пасажири, розгублений під час евакуації скарб і безпритульний човен. Усім потрібен берег, але хтось пірнає за скринею, наповненою діамантами, а хтось пливе в напрямку човна...