Битва за «Родину»

«Донецьким Мукачевим» журналісти і політики охрестили Харцизьк — місто, в якому ось уже три роки не вщухають виборчі пристрасті. Останнім резонансним скандалом стало звільнення редактора газети «Родина» Світлани Коваль. Журналістка заявляє, що не отримувала жодного наказу про звільнення — просто за її відсутності в крісло редактора посадили іншу людину. Представники виконкому стверджують, що все відбувалося на законних підставах.

Розповідає Світлана Коваль:

— Протягом останніх двох місяців наша газета вела боротьбу із нелегітимним, я наполягаю на такому формулюванні, міським головою Анатолієм Ігнатенком. І моє звільнення — наслідок такої критики. Коли я була на семінарі в Києві, мені зателефонували і сказали, що мене звільнено. В принципі, я не здивувалася. Але коли наступного дня пролунав дзвінок: «Світлано, тут ламають двері до твоєї редакції», — я, чесно кажучи, не повірила. Як без мене можна увійти до приміщення? Адже там матеріальні цінності, записані на мене, там мої особисті речі...

Однак коли я вийшла на роботу після відрядження, то побачила, що на дверях до редакції та мого кабінету врізано нові замки, а в моєму кріслі сидить інша людина. На сьогоднішній день у мене на руках немає розпорядження міського голови про моє звільнення, немає трудової книжки, не здійснено розрахунок. Я не знаю, чи зникло щось із редакції, із оргтехніки, моїх особистих речей, грошей.

Я хотіла довести, що боротися із беззаконням можна хоча б в одному окремо взятому місті. Виявилося, що це або неможливо, або дуже важко. Результатом боротьби стало моє звільнення і «відвідування» редакції. Обурює позиція правоохоронних органів. Виявилося, що сподіватися на допомогу правоохоронців у нашому місті не можна, правдиво відбивати дійсність теж не можна.

Передісторія харцизького скандалу тягнеться з 2002 року. Тоді на виборах міського голови переможцем було визнано Олега Ляшенка, хоча опозиція твердила про фальсифікації і про те, що насправді більшість голосів набрав інший кандидат — Анатолій Ігнатенко. У листопаді 2002 року після виїзного засідання в Донецьку Комітету із боротьби з корупцією та організованою злочинністю було порушено кримінальну справу за фактом фальсифікації виборів міського голови. За час розслідування влада в місті змінювалася тричі: О. Ляшенко вже у 2003 році подав у відставку — начебто у зв’язку із переходом на іншу роботу. Його наступник теж невдовзі був усунутий з посади. Обов’язки міського голови виконувала секретар міськради Людмила Авдєєва. У червні суд виніс вирок у фальшуванні протоколів голосування на виборах міського голови одній із голів дільничних комісій. Після чого А. Ігнатенко звернувся до територіальної виборчої комісії з проханням переглянути результати голосування в 2002 році. 22 липня цього року члени ТВК склали новий протокол, визнавши Ігнатенка міським головою Харцизька. При цьому, як стверджує колишній начальник юридичного відділу міськради Микола Дюжих, членів комісії привозили з допомогою правоохоронних органів, до будівлі міськвиконкому звезли учасників мітингу.

Співзасновниками газети є міська рада та колектив редакції. Влада Харцизька не вбачає порушення закону в діях стосовно редактора.

Юрій Халангот, завідувач відділу з питань внутрішньої політики виконкому Харцизької міськради:

— Ніхто двері до редакції не ламав, просто перепиляли «язичок» замка. Речі 16 вересня ніхто із редакції не виносив, слюсар вставив два нових замки. Було складено акт із описом майна кабінету редактора. Новий редактор зайняла своє робоче місце. Причому два співробітники в числі перших увійшли до приміщення, коли відкрили, а не зламали двері. Різниця суттєва.

Анатолій Ігнатенко, міський голова:

— Стосовно того, що Ігнатенко начебто незаконно зайняв крісло міського голови. Я тут ні в чому не винен. Вибори я виграв, про це всі у місті знають. Я звернувся, як належить, до територіальної комісії. Комісія визнала, що я — міський голова. Те, що комісія начебто нелегітимна, — я не знав. Але юристи, які знали це протягом двох років і приховували, — вважаю, вчинили службовий злочин, за який треба відповідати. Я, звичайно, подав апеляцію на рішення Гірницького суду Макіївки, однак сумніваюся, що цю апеляцію розглянуть.

Щодо газети. Бруд почали лити ще з того часу, як я став вигравати суди. Щоб створити громадську думку. Все подавалося так, щоб очорнити мою особу, що я там брав участь у пограбуванні міста. Це свідчить про те, що люди або абсолютно дурні, або переслідували певні цілі.

Була вимога депутатського корпусу звільнити редактора. Питання було винесене на розгляд сесії, і більшість проголосували. Світлану Коваль звільнено за неодноразове грубе порушення трудових обов’язків. Газета міської ради повинна друкувати офіційні матеріали, вона отримує дотацію в розмірі 100 тисяч гривень на рік. А редактор не надрукувала інформацію про скликання сесії, хоча це важлива інформація, не друкувала інші оголошення. Юридично ці порушення оформлені. Так, я був присутній при відкриванні редакції, однак сам Ігнатенко двері не відчиняв. А якщо хтось вважає, що це незаконно, нехай звертається до суду.

Національна спілка журналістів звернулася до Генерального прокурора України та міністра внутрішніх справ з проханням втрутитися в ситуацію та вирішити її у відповідності із законом. А поки тривають юридичні розборки, журналісти «Родины» не отримують зарплату. Світлана Коваль стверджує — через те, що «підпис нового редактора відмовляються завірити всі нотаріуси — оскільки через всі ці суди досі немає правовстановлюючого документу, що Ігнатенко — таки легітимний міський голова». Сам Анатолій Ігнатенко запевнив: «якщо є проблеми, будемо вирішувати», однак зазначив, що в місті виникли труднощі із виплатою грошей бюджетникам. На бік нової влади стали інші газети Харцизька, не вбачаючи нічого особливого у звільненні редактора «Родины» після низки необ’єктивних та упереджених, на погляд колег, публікацій.

«Чому коли звільняють із роботи сантехніка, це сприймають нормально, а коли редактора газети — одразу кричать про наступ на свободу слова?» — полемізував зі мною один із донецьких колег, з яким ми обговорювали ситуацію в Харцизьку. Про позицію колишнього редактора «Родины» можна посперечатися, але факт залишається фактом: з усіх можливих шляхів владнання ситуації нові господарі міста обрали той, який виставляє їх у найневигіднішому світлі. Адже варіанти, як на мене, були. Наприклад, Анатолію Ігнатенку — подати до суду на авторів публікацій та газету і домогтися спростування. Або міській владі укласти договір із будь-якою іншою газетою і спокійно оприлюднювати інформацію. Нарешті, навіть якщо дійшло до ламання дверей у редакцію, невже так необхідно було заходити саме до кабінету редактора?

Незалежно від того, як розвиватиметься ситуація із визнанням чи невизнанням апеляційним судом повноважень А. Ігнатенка, конфлікт із журналістом аж ніяк не додав балів новим «батькам міста».